Розділ 65. Добро повинно бути захищене

Хоча напади й агресія проти «Бюро добробуд» останнім часом значно зменшились, Данило добре розумів: зло не здасться так просто. Воно не зникає, воно лише чекає нагоди. Тому він наполіг на тому, щоб кожен співробітник бюро — від охоронця й до прибиральниці — завжди мав при собі маленький портативний прилад «Ніагрес», увімкнений постійно. Це рішення багатьом здавалося перебільшенням, навіть зайвою пересторогою. Але життя швидко довело його правоту.

Тривожна ніч

Було близько другої ночі, коли на центральному пульті спостереження пролунала тиха сирена. Зовнішні датчики зафіксували рух біля заднього двору бюро. Черговий охоронець, ветеран із гострим зором і спокійними нервами, спершу подумав, що це бездомні коти. Але тепловізор показав інше — п’ятеро озброєних чоловіків рухалися злагоджено, як підготовлена група.

Вони були одягнені в темний одяг, обличчя закриті масками. Один ніс каністру з горючою сумішшю, інший — металеву сумку з вибухівкою. Очевидно, їхня мета була одна: стерти «Бюро добробуд» із лиця землі.

Охоронець одразу натиснув тривожну кнопку, активував захисні замки й розбудив другого чергового. За планом вони мали лише затримати нападників до приїзду поліції. Але сили були нерівні — проти п’яти добре екіпірованих злочинців стояли двоє чоловіків із гумовими кийками. Єдиним їхнім козирем стали прилади «Ніагреси».

Сила, що зупиняє лють

Коли нападники перетнули периметр і кинулися до дверей, у охоронців спрацювали увімкнуті прилади, які спрацьовували на відстані десять метрів. «Ніагрес» випромінював невидимі хвилі, що впливали на нервову систему й розчиняли агресію, немов сіль у воді.

Результат був приголомшливим.

Перший чоловік, що замахнувся кинути пляшку з бензином, раптом завмер, опустив руку і… заплакав. Сльози текли по його обличчю, а з уст виривалося:

— Що я роблю? Це ж безглуздя…

Другий, який готувався встановити вибухівку, зняв маску, кинув сумку й сів просто на асфальт, обхопивши голову руками.

— Я ж маю дітей… Як я міг на таке піти?..

Третій намагався кричати, підбадьорювати товаришів, але голос зривався, і врешті він сам схопився за груди, почав задихатися від власної паніки.

Ще двоє стояли остовпівши, немов прокинулися зі страшного сну. Вони кидали зброю, відходили назад, хитаючи головою й повторюючи одне й те саме:

— Це безглуздя… Це безглуздя…

Прибуття поліції

Поліція прибула швидко — система охорони автоматично передала сигнал про атаку. Коли офіцери увійшли на територію, вони побачили дивну картину: п’ятеро дорослих чоловіків сиділи на землі, мов діти після суворої догани, у них текли сльози, руки тремтіли, а поруч лежали кинуті каністри й сумка з вибухівкою.

— Що тут відбулося? — запитав один із поліцейських, вражено дивлячись на охоронців.

— Вони самі себе зупинили, — спокійно відповів черговий і показав на невеличкий пристрій у руці. — Ми лише дали їм шанс подумати.

Нападників скрутили без найменшого опору. Один навіть сам простягнув руки для кайданків, повторюючи:

— Заберіть мене, я не хочу більше… я не можу…

Ранкові підсумки

Вранці Данило обійшов територію. Сліди ночі ще були помітні — розлита бензинова пляма, сліди від взуття на землі, кілька обірваних мотузок. Він зупинився біля охоронців і міцно потиснув їм руки.

— Ви врятували не просто будівлю, — сказав він. — Ви врятували те, заради чого ми працюємо. Добро завжди повинно бути захищене.

Того дня він зібрав усіх співробітників. Стоячи перед ними, Данило говорив не про страх і не про небезпеку, а про відповідальність:

— Зло ніколи не здається остаточно. Воно може відступити, затаїтися, але завжди шукає слабке місце. Ми не маємо права бути необачними. Наші прилади — це не тільки зброя проти брехні й агресії, це наш обов’язок перед тими, хто вірить нам. Пам’ятайте: добро повинно бути захищене, інакше воно стане легкою здобиччю.

Співробітники слухали мовчки, але в їхніх очах світилася впевненість. Кожен із них знав: вони стоять не просто на роботі, вони — на варті правди.

Післясмак

Увечері Данило сидів у своєму кабінеті. На столі лежав «Ніагрес», тихо світячись зеленим індикатором. Він підняв його й задумався:

Ми створили прилад, здатний зупиняти агресію без насильства. Ми навчилися розкривати брехню без тортур. Ми будуємо інший шлях, шлях добра. Але цей шлях завжди буде під ударом. І саме тому — добро повинно бути захищене.

Він вимкнув світло, вийшов у нічне місто й відчув спокій. Бо знав: навіть коли темрява намагається наступати, у них є інструмент, щоб її зупиняти. І є віра, що добро, захищене правдою, ніколи не зникне.