Розділ 64. Там, де світло сильніше за темряву

Після гучної справи Лілії та її брата навколо «Броні добра» здійнялася хвиля. Від маленького бюро, яке ще кілька місяців тому здавалося експериментальною лабораторією ентузіастів, тепер чекали неможливого. Газети називали прилад «машиною правди», а деякі навіть — «суддею майбутнього». У суспільстві розгорілася палка дискусія: чи можна настільки довіряти технології, яка бачить серце людини?

Данило спостерігав за всім цим мовчки. Йому було важливо не те, що писали медіа, і навіть не захоплені вигуки тих, кого врятувала правда. Він думав про інше — про відповідальність. Адже будь-який інструмент, навіть найдосконаліший, може стати знаряддям зла, якщо потрапить у невірні руки.

Тихі прохання

До «Бюро добробуд» почали приходити не лише журналісти й юристи. У приймальні щодня збиралися десятки простих людей: жінка, яку звинувачували у крадіжці на роботі; студент, якого підставили друзі; старий чоловік, у якого забрали землю через підроблені документи. Всі вони просили одного: дайте нам шанс довести правду.

Данило бачив їхні обличчя і щоразу відчував: так, саме для цього і створений прилад. Не для сенсацій, не для великих трибун, а для того, щоб проста людина не залишалася сам на сам із брехнею.

Але він також знав: ресурсів мало. «Бюро» було командою, а не армією. І попереду чекали ті, кому правда була невигідна — ті, хто звик жити у темряві. Вони були готові до рішучої боротьби.

Невидимий спротив

Не минуло й тижня після резонансного суду, як почалися дивні події. Хтось взламав сервери бюро, намагаючись отримати коди доступу до «Броні добра». На Данила виходили «партнери» з пропозиціями викупити технологію за неймовірні гроші. Анонімні дзвінки лунали вночі:

— Зупинись, поки не пізно. Ти не розумієш, з чим граєшся.

Данило слухав ці голоси й відчував, що справжня битва тільки починається. Бо брехня — не поодинокі випадки, а ціла система. І якщо світло торкнулося її меж, то темрява не збиралася відступати без бою.

Нічний діалог

Одного вечора він довго не міг заснути. Сів біля вікна, дивився на місто, що сяяло сотнями вогнів. І раптом у серці відчув знайоме тепло, ту саму присутність, яка вела його від початку.

— Господи, — тихо прошепотів він, — я зробив усе, що міг. Але я бачу, що попереду — ще важче. Якщо цей прилад стане зброєю в руках зла, я буду винен у ще більшій темряві.

У відповідь не прозвучало слів, але думка народилася в серці: світло завжди сильніше. Ти маєш не зупинятися. Бо правда не твоя — вона Моя. І Я Сам захищу те, що дав.

Данило глибоко зітхнув. Тривога спала, поступившись спокою. Він знав: попереду буде боротьба, та він не сам.

Перша перемога

Наступного дня до бюро прийшла група дітей із місцевої школи. Учителька попросила:

— Покажіть їм, що таке «Броня добра». Нехай вони з дитинства бачать: правда існує, і вона має силу.

Данило вагався — прилад створювався для судів і розслідувань, а не для дитячих уроків. Але, коли діти сіли в залі й з цікавістю дивилися на сяйво «Броні», він раптом зрозумів: це і є найбільша перемога. Не покарати злочинців, не зламати системи — а показати новому поколінню, що чесність має значення.

Він запитав одного хлопчика:

— Скажи, чи ти коли-небудь брехав?

Хлопчик почервонів і тихо кивнув. Прилад засяяв м’яким зеленим світлом — не осудом, а розумінням. Данило пояснив:

— Бачиш, він не карає. Він просто показує правду. Бо сила не в тому, щоб приховувати, а щоб визнавати й змінюватися. Тому це не просто детектор брехні, це набагато більше: це ,, Броня  добра '' і вона дуже міцна.

Діти аплодували, а вчителька плакала. Бо відчувала: тут народжується щось більше, ніж технологія.

Погляд у майбутнє

Минали дні. Бюро набирало авторитет, зростала і небезпека, і вплив. Але Данило щоразу нагадував собі: справжня міць «Броні добра» — не в сенсорах, не в алгоритмах, навіть не в публічних перемогах. Вона — в тому, що темрява не витримує світла.

Однієї ночі, коли місто вже спало, він знову вийшов на дах. Вітер ніс запах дощу, небо затягли хмари. І раптом у них прорізалася вузька смужка світла — місяць визирнув, наче усміхнувся.

— Добро не боїться перевірки, — тихо промовив Данило, повторюючи власні слова. — Бо коли є світло, темряві ніде сховатися.

І він відчув, що цей шлях тільки починається.