Розділ 61. Продовження аналізу винаходів

Ніч у лабораторії була тиха, як сторінка між розділами. За вікном пізнє місто втомлено блищало мокрим асфальтом, а всередині світло ламп падало на інструменти, схеми, відкриті Біблії. Данило стояв біля панелі керування, Семен сидів, підібгавши ногу, і щось швидко правив у коді. Команда поглядала то на монітори, то на двох, тих хто вів їх крізь темряву, наче ліхтарники.

— Пам’ятаєш наш принцип? — спитав Данило, ніби перевіряючи себе більше, ніж Семена. — ШІ — не розум. Це підсилювач. Рішення — за людиною.

— Пам’ятаю, — усміхнувся Семен. — І тому всі наші системи мають один незмінний фільтр: «Людина створює програму, а не програма створює людину».

Він клікнув «Enter», і на головному екрані розкрився перший з комплексу інструментів — Аналізатор брехні.

18. Аналізатор брехні

Це був не «детектор», що ловить тремтіння голосу, — це був розкладач смислів. Машина розбирала будь-яку фразу на найдрібніші елементи — семантику, інтонаційні зсуви, синтаксичні вузли, паузи, невідповідність між словом і жестом. Але головне — вона порівнювала сказане з трьома джерелами, які стали для проекту фундаментом:

1. Біблія — як абсолютний етичний горизонт, що визначав межі добра і зла, дозволеного й недопустимого.

2. Кримінальний кодекс — очищений від норм, що суперечили Божим заповідям; не буква без духу, а буква під суворим поглядом духу.

3. Мільйонногігабайтна база фактажу — перехресні фінансові, політичні, посадові, соціальні дані, перевірені за кількома незалежними каналами. Наче тисячі ниток, з яких утворювався візерунок правди.

Коли людина говорила, Прилад відображав карту відповідності: де слово спирається на факт, де — на маніпуляцію, а де — на пустоту. Він не заміняв суд. Він лише показував шлях, по якому може пройти совість — людська й суспільна.

— Поглянь, — тихо мовив Данило. — Він не засуджує; він просвітлює. Суд — справа людей. Але спочатку Бог а потім людина,  бо сказано ,, Мені дай суд ''.

19. «Ніагрес»: хвиля, що гасить намір

Поруч, у валізі з м’яким вкладишем, лежав Ніагрес — металевий циліндр завбільшки з термос із тонкими вентиляційними прорізами й кільцем сенсорів угорі. Прилад ловив у повітрі маркери різкого викиду адреналіну — той ледь вловимий «слід тривоги», який тіло залишає перед стрибком у зло. Вловивши хвилю, Ніагрес відповідав психофізичним імпульсом добра: короткою послідовністю нейроподібних коливань, що не ламали волю, не гіпнотизували, але нагадували людині про її людяність — зненацька підсвічували сором, страх перед вчинком, пам’ять про мамині очі, про дитину, яка чекає вдома. Це була своєрідна маніпуляція, але з добрими намірами проти людини, яка злочинець.

— Це не магія, — пояснив Семен новачкові в команді. — Це як різкий запах диму, що миттєво змушує тебе вийти з кімнати. Ми не тиснемо. Ми повертаємо людину до себе, злочинця до нормальної людини. Таку маніпуляцію Господь дозволяє зі злочинцем. Бог оздобив фараона, тобто змінив його думки бо він був злочинцем, який перетнув межу. Так само і в цьому випадку.

Вони випробовували прилад не в стерильній лабораторії, а в реальному світі. Одного разу Данило зайшов у крамницю, де двоє уже лаялися, а третій потягнувся до ножа. «Ніагрес» ледь чутно клацнув. Той, хто вже заніс руку, застиг — і зненацька почервонів, ніби його зняли на очах у всього міста. Ніж повільно опустився. Людина зітхнула й вийшла надвір. Не принижена — присоромлена.

20. Синергія: «бачити» й «гасити»

Аналізатор брехні викривав фальш наміру, Ніагрес гасив спалах злочину. Разом вони утворювали пару — око і серце системи: перше показувало, друге пом’якшувало. Але Данило знав — цього мало. Потрібна була мова, якою можна було б узгоджувати право і мораль, закон і милість. Так народилася Гармонія.

21. «Гармонія»: закон, мораль, технологія

«Гармонія» — це була інтегрована платформа, де алгоритми свідомо працювали повільніше, ніж могли. Вона не гналася за швидкістю. Вона шукала чистоту: кожен аргумент, кожна довідка пропускалися крізь подвійний екран — юридичної чинності й моральної доречності. Якщо норма суперечила заповіді, «Гармонія» не кидала її в кошик — вона шукала альтернативу, законну й водночас милосердну.

Інтерфейс виглядав просто: три кола, що перетинаються, з написами Істина — Закон — Милість. У перетині й народжувалося рішення.

— Бачиш, — показав Данило молодому аналітику. — Тут Господь каже одне, а в іншому місці — продовжує думку. Слово живе не уривками, а шляхом. Не можна виривати вірш і робити з нього кувалду. Тому «Гармонія» завжди вказує контекст: місця Писання, що розкривають тему ширше, коментарі отців, історичні обставини.

Програма не пропонувала зручних цитат «під себе». Вона навчала слухати.

22. Останній фільтр Семена

Над усім цим стояв простий напис, який Семен вмонтував у саме ядро системи. Він з’являвся щоразу, коли хтось намагався запустити процес без ідентифікованої особистої відповідальності:

> «Людина створює програму, а не програма створює людину».

Підтвердьте: хто ви? За кого відповідаєте? Чи молилися ви сьогодні?

Хтось сміявся з третього рядка. Та згодом команда звикла: це не формальність. Це пауза совісті перед кнопкою «Виконати».

23. Презентація команди

Коли Семен показав нову зв’язку інструментів, навіть досвідчені інженери завмерли.

— Це прорив, — першим озвався Артем, мовник і спеціаліст із сигналів. — Вперше бачу ШІ, який фільтрує власні відповіді за моральними критеріями, а не виправдовує все «ефективністю».

— Бо ефективність без милості — це просто холод, — відповіла Марта. — А тут… тут ніби хтось тримає на плечі руку й питає: «Ти певен?»

Вони сперечалися, доповнювали, знімали окремі модулі на «карантин», тестували на штучних кейсах і живих ситуаціях. Усе сходилося: система не ламала людину, не підміняла суд, але підсвічувала шлях.

24. «Слово живе дорогою, а не уривком»