Розділ 45 — Несподіваний поворот

Перемога Данила над «Нексус Био» у суді стала для команди майже святом. Всі — від аналітиків до юристів — нарешті могли зітхнути з полегшенням. Здавалося, найбільша загроза відступила. «Пристосол», головна зброя корпорації, виявився безсилим перед новим комплексом, де закон, мораль і технології злилися в єдину, непохитну систему — «Гармонію».

Данило пам’ятав той момент у залі суду: коли суддя, переглянувши матеріали, сказав:

— Позов відхилено.

Він тоді помітив, як куточки вуст Валентина сіпнулися у посмішці, а в очах його колег з’явилося полегшення. Та це була лише перша, хоч і важлива, перемога.

У штаб-квартирі «Нексус Био» думали інакше. Там не було місця поразкам. У їхній залі нарад, оздобленій голографічними панелями, зібралася рада директорів.

— Ми втратили справу, — холодно сказав генеральний директор, чоловік із сивими скронями і безжальним поглядом. — Але технологія Данила небезпечніша, ніж здається. Вона не просто правова зброя, вона створює прецедент. Якщо ми дозволимо їй існувати, завтра будь-хто зможе зупинити наші операції.

— Якщо ворога неможливо перемогти, його можна купити, — озвався один із присутніх.

— А якщо він не продається? — пролунало у відповідь.

— Тоді купити за дуже великі гроші, — сказав генеральний директор і торкнувся екрана. На голограмі з’явилося досьє.

Воно належало Валентину — головному архітектору «Гармонії» і найкращому другу Данила з університетських часів. Людині, яка могла писати код, немов малювала картини: швидко, точно і з натхненням. Але за його геніальністю ховалася слабкість, яку «Нексус Био» вміли використовувати: борги.

Азартні ставки на підпільних кібертурнірах, кредити у сірому секторі, постійна гонитва за швидким виграшем. Корпорація побачила в ньому ідеальну ціль. Їхня пропозиція була простою: гроші, що закриють усі його проблеми, плюс бонуси, про які більшість програмістів навіть мріяти не сміє. Взамін — маленькі зміни в коді «Гармонії», непомітні навіть для уважного ока.

---

Перші тріщини

Данило почав відчувати щось дивне вже за кілька тижнів після суду. Спершу — дрібні збої в системі. «Гармонія» замість чіткої відповіді надавала юридичний аргумент, який виглядав сумнівно або не до кінця обґрунтовано. Інколи пропускала очевидні лазівки, на яких раніше будувала захист.

— Валіку, що там із модулем правової перевірки? — спитав він якось увечері, коли вони залишилися удвох у лабораторії.

— Та дрібниці, просто переписав частину алгоритму для оптимізації. Працюватиме швидше, — відповів Валентин, не піднімаючи погляду від екрана.

Данило помітив, що друг став менш відкритим. Якщо раніше вони обговорювали кожну зміну в коді, то тепер Валентин наче уникав глибоких пояснень, часто закривав вікна на екрані, коли хтось підходив.

---

Невидима диверсія

Що далі, то ситуація погіршувалась. Під час важливого тесту «Гармонія» раптом видала хибні дані, через які команда мало не програла справу на попередньому слуханні. Данило почав підозрювати зовнішнє втручання, але кожна перевірка показувала: доступ здійснювався з внутрішніх облікових записів.

Щоб переконатися, він увімкнув приховану систему логування. Через кілька днів аналіз показав: усі зміни вносилися з адміністративного акаунта Валентина. І що найгірше — робилося це вночі, коли офіційно той був удома.

---

Лист без підпису

Одного ранку Данило знайшов у своїй поштовій скриньці невеликий конверт без зворотної адреси. Всередині — картка з надрукованим текстом:

> «У кожного є своя ціна, Даниле. Твоєму другові заплатили за те, щоб ти програв. Наступний хід за тобою.»

Він перечитав ці слова кілька разів. У грудях защеміло — зрада завжди болить найбільше, коли вона від того, кому довіряєш беззастережно.

---

Дружба на межі

Ввечері він запросив Валентина поговорити. Той прийшов, як завжди, з невимушеною усмішкою.

— Валіку, скажи мені чесно… ти працюєш на «Нексус Био»? — спитав Данило, дивлячись прямо в очі.

— Що за дурниці? — засміявся Валентин. — Ти мене образити вирішив?

П— Я бачив логи доступу. Це твій акаунт вносив зміни, які шкодили системі. І я знаю, що це не збіг.

Валентин замовк. Мить тиші здалася вічністю. Потім він відвернувся й промовив:

— Даниле… я вліз у великі борги. Дуже великі. Вони запропонували мені вихід. Я думав, ти навіть не помітиш.

— Не помічу? — голос Данила зірвався. — Це ж наша робота! Наша ідея! Це те, за що ми боролися роками!

Валентин знизав плечима:

— Я не мав вибору.

— Завжди є вибір, — тихо відповів Данило.

---

Того вечора він зрозумів, що війна з «Нексус Био» набула нового виміру. Тепер це була не тільки боротьба з гігантською корпорацією, а й битва за саму душу команди. І він не збирався програвати.