Розділ 39: Тінь в дзеркалі

Після успіху з нейтралізатором і публічної перемоги в інформаційній війні, Центр почав отримувати ще більше відвідувачів і відповідно спонсерів. Люди приходили не лише за лікуванням — вони приходили за надією. Але Данило чудово розумів: чим більше світла, тим густіша тінь, яка намагається його поглинути.

Одного ранку, коли він лише встиг випити півчашки кави, у двері Центру зайшов чоловік років сорока, у потертій куртці та з гострим, пильним поглядом. Він представився як Михайло і сказав, що хоче пройти співбесіду.

— Я добровільно погоджуюся на співбесіду, — чітко прочитав він текст заяви, наче підкреслюючи кожне слово.

Данило відразу помітив: голос спокійний, але в очах щось блиснуло — не тривога, не страх, а швидше прихований намір.

Співбесіду почав психолог Сергій, але вже через кілька хвилин викликав Данила.

— Він… дивний, — тихо сказав Сергій. — Відповідає правильно, навіть надто правильно. Але відчувається, що він тут не заради лікування.

Данило зайшов до кабінету.

— Михайле, розкажіть, що привело вас до нас?

— Ви, — відповів той без тіні посмішки. — Я чув, що ви змінюєте людей. Хочу перевірити, чи зможете змінити мене.

— Це залежить від того, чи ви самі хочете змінитися, — спокійно відповів Данило.

— А якщо я скажу, що не хочу, але пройду всі ваші етапи? — холодно кинув Михайло.

Данило зрозумів: перед ним — провокатор. Можливо, від з корпорації «Нексус Био» чи когось ще, хто хоче знайти слабке місце в їх системі.

— Тоді ви залишитеся тим, ким є, — сказав він. — Ми не можемо змусити. І не будемо.

Михайло нахилився вперед:

— А якщо я скажу, що потім вимагатиму нейтралізації? Що ви зупините процес, навіть якщо він уже почнеться?

— Так, — коротко відповів Данило. — Бо вибір — завжди за вами.

На мить у кабінеті запанувала тиша. Михайло підвівся, кинув підписану заяву на стіл і пішов. Сергій здивовано знизав плечима, але Данило знав: це лише початок.

---

Відлуння старих ворогів

Того ж вечора він отримав повідомлення від Петра:

> «Обережно. У місто приїхали двоє з корпорації. Кажуть, працюють «незалежними журналістами», але насправді збирають матеріал проти тебе».

Данило не збирався ховатися. Навпаки — він вирішив запросити їх до Центру.

Наступного дня в холі з’явилися двоє молодих людей з камерами. Вони ввічливо усміхалися, але відчувалося, що кожен рух і слово тут — під мікроскопом.

— Ми хочемо зробити репортаж про вашу програму, — сказав один із них. — Зсередини. Без цензури.

— Будь ласка, — відповів Данило. — Знімайте, як ми працюємо. Але за однієї умови — ви теж підпишете заяву про добровільну участь у співбесіді.

Вони зніяковіли, але погодилися.

Камери фіксували все: як пацієнти читають і підписують документи, як добровільно відповідають на питання, як у будь-який момент можуть відмовитися. Але журналісти явно чекали іншого — прихованого тиску, примусу, чогось, що можна було б вирізати і подати в потрібному світлі.

В кінці дня один із них, вочевидь не витримавши, запитав:

— Скажіть чесно… невже у вас не було жодного випадку, коли людина пошкодувала про свій вибір?

— Було, — спокійно відповів Данило. — І ми зупинили лікування. Ніхто не має права вирішувати за іншу людину, навіть якщо думає, що робить добро.

Цей діалог потрапив у прямий ефір наступного дня. І, на подив ворогів, викликав хвилю підтримки. Люди писали: «Ось чому я довіряю Центру», «Це справжня свобода».

---

Нічна розмова

Пізно ввечері, коли всі розійшлися, Данило вийшов на дах. Місто світилося тисячами вогнів, а море тихо шуміло внизу.

До нього приєднався Петро.

— Знаєш, — почав він, — я думав, що після історії з нейтралізатором вони відчепляться. Але, мабуть, ніколи не відчепляться.

— І не повинні, — відповів Данило. — Це тримає нас у тонусі.

— А якщо вони підкинуть щось нове? Щось, чого ти не передбачиш?

Данило мовчав кілька секунд, а потім подивився на хвилі:

— Тоді я згадаю, що сказав собі колись: я не можу вирішувати за них. Я можу лише показати шлях. А хто піде ним — залежить не від мене.

Петро кивнув.

Внизу, за високою огорожею, у темряві знову мигнула тінь — хтось спостерігав за Центром. Данило бачив її краєм ока, але не злякався. Він знав: це буде нескінченна боротьба. І він був готовий.