Розділ 33: Добро — це рух

Після тріумфу з онкологією, Данило не мав спокою. Його думки не давали йому відпочити. Не через страх чи тиск корпорацій, а через шепіт — внутрішній голос, який кликав далі.

> «Добро не стоїть на місці. Якщо ти зупинився — ти вже на стороні зла.». Це своєрідне зло, коли ти не робиш зло і добра не робиш, закопавши талант, який дав тобі Господь, марнуєш життя.

У тіні нового успіху до нього прийшли родичі, учні, друзі колишніх зірок, політиків, винахідників, — людей, які досягли всього, але завершили життя в треморі, з закляклими тілами і все ще ясним розумом.

— Ми не розуміємо, чому вони — саме вони — хворіли, — казали рідні.

— Я розумію, — відповідав Данило. — І це найважче прийняти.

---

Паркінсон — милість, замаскована під кару.

Він бачив, що ця хвороба не нищить розум, як Альцгеймер. Вона забороняє рухатися, неначе Бог каже:

> «Стоп. Ти йшов не туди. І Я тебе не вбиваю. Я тебе стримую. Я даю тобі шанс.»

В своїх записах Данило наводив приклади:

Мухаммед Алі, який назвав себе «найвеличнішим» і навіть порівняв себе з Богом.

Політики, які використовували владу, щоб принижувати, а не служити.

Геніальні винахідники, які дозволили собі глузування з морального закону. Навіть порівнювати себе з Богом.

Але у всіх було щось спільне — світлий вогник добра, через який Господь дав їм останній шанс — зупинку в русі, щоб дали рух іншим, і їм тільки для творення добра, яке люди не знають, тому повинні відчути, щоб добро стало довершеним, як хоче Бог.

> «Паркінсон — це поклик до совісті, а не вирок.»

---

Наука: рух як електронна молитва

Данило почав із простої гіпотези:

> «Якщо ліва сторона не може — нехай права передасть їй рух.»

Він створив новий напрям: нейроелектричний міст — система електродів, які перехоплювали сигнали з активної півкулі мозку та передавали їх у пасивну. Але це породжувало перевантаження. Тоді він зробив другий крок: вбудовані батареї — живі елементи, які вживлялися в нервові центри:

Права рука передавала силу сигнала лівій.

Права сторона обличчя «ділилась» моторикою.

М'язи язика та гортані — синхронізували промову, за рахунок підживлення від елемента живлення 

Енергія серця — допомагала тоді природньо діафрагмі дихати правильно відновлюючи свою функцію і це теж дуже важливо.

> «Тіло — це не набір органів. Це церква. І якщо один її прихожанин впав, інші повинні піднести його.»

---

Мораль як умова лікування

Але Данило поставив умову: жодна людина не отримає лікування, доки не пройде духовну бесіду. Це не була сповідь, але й не психологічний тест, також.

> Це було питання: «Що ти зробив — і чого не зробив, коли мав шанс?»

Багато плакали. Дехто не витримував. Дехто брехав. Але ті, хто щиро визнавав свою провину — вже починали рухатися ще до імплантації, до виздоровлення, навіть не помічаючи цього.

Одного разу, жінка, яка майже не могла говорити, написала записку:

> «Я засудила власну доньку за вибір, якого не розуміла. І молилася, щоб Бог зробив зі мною щось — аби я перестала шкодити. І Він зробив.»

Вона пройшла повне лікування. І знову одужала — в буквальному сенсі, в русі добра. Стала волонтеркою, працювала в центрі.

---

Підсумкова думка Данила

> "Рух — це не тільки м’язи. Це — вибір.

Коли ти обираєш добро — тіло підкоряється.

Коли ти обираєш гордість — тіло тебе зупиняє." Тому, що Господь гордих зупиняє.

---

Він записав у своєму щоденнику:

> "Добро — це постійний рух до світла.

Зло — це зупинка під виглядом перемоги.

Я не звичайно лікую хвороби. Я допомагаю людям стати здатними знову йти Божим шляхом." Тому це моя воля, а сила Божа діє в вас і нічого не відбувається без Його волі.