Розділ 29 Поблажка для ворога

Рак — це не просто ворог, — сказав Данило, стоячи перед колегами у великій залі біомедичного інституту. Його слова прозвучали в повній тиші так, що можна було почути, як вентиляція ледь-ледь гуде у стелі, а монітори спалахують білим шумом. — Це форма життя, що бореться за існування… але в неправильному з моральної точки зору місці. Це загарбник, який приходить на твою територію і мусить загарбати або загинути. За ним стоять сили, що його створили, і вони не пробачать слабкості, тому він і не має виходу. Він просувається, хоч і повільно, але невпинно вперед.

У залі запанувала тиша. Бо всі зрозуміли, що мова про москалів і це влучне порівняння Кожен дихав, ніби боячись порушити цю думку, що розривала звичні уявлення про хворобу. Навіть технік біля моніторів перестав клацати мишкою. Лише тихий шепіт системних вентиляторів нагадував, що вони все ще на Землі, у світі, де рак щороку забирає мільйони життів.

— Ми воюємо з ним, бо він загрожує нам, — продовжив Данило, крокуючи повільно перед трибуною. — Але чи пробували ми… домовитися?

Усі присутні обернулися до нього з дивом. Це звучало як єресь: домовлятися з тим, що руйнує організм, що вбиває без жалю, що не має моралі… Це те саме, що домовлятись з Путіним, безглуздо, він все одно надурить.

Данило стояв спокійно. Його очі світилися внутрішнім спокоєм і розумінням, що перевершує страх. Після того, як він отримав Віру і ще щось — після свого пробудження — він бачив у раку не просто хворобу, а процес. Процес, якому бракувало напрямку, як москалі, які не мають нічого святого. Це клітини, які втратили контакт із гармонією організму, що живуть інстинктами і не знають більшого. Вони їдять і ростуть, бо нічого іншого не вміють, не відчувають і не поважають.

— Що, як ми запропонуємо раку щось краще? — спокійно запитав він. — За смерть. За хімію. Наприклад задоволення. Стимул, який дозволить йому жити поза тілом його жертви, без нашої крові, без шкоди для нашого життя. Не через примушення, а через його, рака вибір.

Його слова спершу здавалися абстрактними, фантастичними. Але коли він розкрив концепцію, зал затамував подих.

— Уявіть, — продовжив він, — що ми можемо створити речовину, яка буде для цих, ракових клітин, як наркотик для наркомана, на генному рівні звичайно,: викликатиме залежність, але не шкодитиме організму жертви бо впливатиме тільки на ген рака. Умови задоволення примусять клітини раку зосередяться в контрольованій зоні — наприклад, у руці або пальці — і поступово відділяться від живого тіла. Потім ми дамо їм новий простір для існування — живильне середовище, яке не в людині. І вони отримають насолоду, справжнє задоволення, а не біль.

— Це звучить… жорстоко, — тихо промовив один із присутніх. Його голос тремтів, але він очі не відводив від Данила.

— Це і є жорстоко, — погодився Данило. — Але гуманніше, ніж розривати його на шматки хімією. Ми не вбиваємо. Ми пропонуємо альтернативу. Ми змінюємо сенс його існування. І завершуємо це життя не стражданням, а задоволенням, добровільно, через вибір.

Він зробив паузу, дивлячись у кожне обличчя в залі, бо він, звертався не до людей а до їх совісті. 

— Бо рак — це життя без моралі. Але якщо дати йому стимул, який він ще не знає, шлях, який не зруйнує нікого, — він піде сам. Не за обов’язком, а за бажанням. І їхні керівники витратять вплив на них.

Тиша стала важчою. Кожен слухач відчував вагу цієї думки.

— Тобто… ти пропонуєш… домовитися з раком? — злегка іронічно, але серйозно запитав молодий онколог. Ні домовленість буде не з раком а з його клітинами і це логічно і вірно.

— Я хочу припинити війну, яка вже давно втратила сенс, — відповів Данило, і його голос звучав як відлуння через всі стіни залу. — І перемогти не силою, а розумом. Не руйнуванням, а компромісом.

Він зітхнув, дивлячись на зібраних.

— Уявіть, якщо кожен конфлікт у природі можна було б завершити так: не через біль, а через пошук нового сенсу для того, хто руйнує. Не через примушення, а через бажання. Це змінило б все.

Коли він закінчив, зал залишався мовчазним. Але в повітрі відчувався новий вітер. Ідея компромісу з найстрашнішим ворогом тіла — з ворогом, яког вважали можна тільки знищити — нова ідея народилася тут і зараз.

Данило вийшов із зали, і на вулиці вже падав легкий сніг. Він вдихнув морозне повітря і посміхнувся. Можливо, перший крок до по-справжньому гуманного вирішення завершення війни з хворобою почався саме сьогодні.

> Бо навіть ворог має право на поблажку, якщо його можна перетворити на шлях до життя.

---

Якщо хочеш, я можу зробити ще версію зі сценою експериментальної лабораторії, де Данило вперше тестує цю ідею на клітинній культурі — це зробить розділ ще більш науково-напряженим і детальним.

Хочеш, щоб я таку версію доповнив?