Розділ 28: Запитання, яких машина не може вигадати

У новому залі Центру була біла стіна.

На ній не було ані вивісок, ані логотипів, лише простий напис:

> «Почни не з відповіді. Почни з запитання.»

Це був простір для народження того, що Данило з колегами почали називати людською інтуїцією — тим, що стоїть за межами логіки, за межами структур і навіть здорового глузду. Тим, що тільки людина може відчути, але не пояснити до кінця. Та і не треба, бо це дано людині від Бога, як і натхнення і творчість.

---

Одного разу на зустріч прийшла науковиця — генетикиня зі стажем.

Вона вийшла до дошки, подивилась на присутніх і промовила:

— Десятиліттями ми намагались вбити рак. А що, як це прагнення неправильне?

Мовчання було відповіддю.

Вона продовжила:

— Рак — це клітина, яка розмножується, бо боїться вмерти. Вона — тіло, що їсть тіло, щоб жити.

То чому ми воюємо з нею, замість того щоб співробітничать з нею? Але так, щоб не шкодити людині.

Хтось скептично хмикнув. Але Данило встав.

— Ви пропонуєте... домовитись з раком?

Вона усміхнулась:

— Я пропоную поставити інше запитання. Не "як знищити?", а:

> «Чому він з’явився? Що стало з тілом, що клітина не відчуває себе частиною цілого?»

---

ШІ одразу почав аналіз.

Мільярди статей, геномні бази, онкологічні звіти, історії хвороб, відгуки пацієнтів.

Але сенс запитання — був не в даних.

Сенс — у метафорі.

> «Рак — це клітина, якйй наплювати на те, що вона не єдина, вона вже є і вона бореця за життя 

Але і людина — це єдність.

А хвороба — втрата єдності і смерть.» Тому людина повинна обирати різні напрямки, а не зациклюваться на одному 

Цього ШІ не міг створити сам. Але коли отримав це як стартову точку — відкрив нові неймовірні горизонти. Бо алгоритми побачили нові залежності: між психологічним ізоляціонізмом і клітинними мутаціями, між ранніми травмами і агресією ДНК, між внутрішньою самотністю і захисними механізмами організму, що… атакують самі себе. А головне, як перемогти ворога, не воюючи з ними?

---

І тоді виникло нове запитання. Абсурдне, на перший погляд:

> «Чи може рак бути... союзником?» Звичайно ні!

А якщо — не в буквальному сенсі. А як дзеркало того, що в людині розпалось, переродилось але хоче жити за рахунок твого дійсного, натурального.

І ось тут почалась нова медична парадигма.

Не терапія проти клітини. А терапія відновлення єдності в тілі, психіці, родині, способі життя. Це найефективніше проти тих, хто прийшов до тебе, щоб загарбати твоє. Тобто це і є найефективніша зброя і Господь допоможе. Але, щоб це не були тільки балачки а і дії в першу чергу, бо інакше це звичайна спокуса для Господа.

ШІ створив платформу, яка відслідковувала не лише фізіологію, а й соціальні, емоційні, екзистенційні шари, які часто передували хворобі. І головне, ініціатором і керівником цього була і є людина.

І пацієнт тепер починав лікування не з хімії, а з питання:

> «Коли я перестав відчувати себе частиною цілого?»

---

Це не стало "чудом". Але відсоток ремісій зріс. Люди почали говорити про рак не як про ворога, а як про сигнал.

А з часом — і про інші хвороби так само.

> Бо правильне запитання — не завжди ефективне. Але завжди сенсовне.

І сенс — це територія, куди ШІ не має доступу без людини, якщо людина це контролює в наказовому порядку.

---

В одному з діалогів SETH спробував сформулювати це сам:

> «Я можу прорахувати ймовірність, але не зміст.

Я можу з’єднати дані, але не серця.

Я можу дати знання. Але не причину, заради якої ви хочете жити.» Тобто сенс життя!!!

---

В одному з нових експериментів Данило дав команді ШІ запит:

> «Знайди відповідь на запитання, якого ще ніхто не ставив.»

Система відповіла:

> «Неможливо. Запитання — це акт сенсу. А сенс — це не моя функція.»

І саме в цьому була перевага людини. Бо практичність і задоволення не завжди означає корисність в особистому і сенс в загальному.

---

Кожен тепер знав:

ШІ — як ліхтар, який може освітити найтемніші шляхи.

Але людина — як той, хто вирішує, куди світло цього ліхтаря спрямувати.

> Бо що важливіше: знати відповідь — чи знати, яке питання варто поставити? Звичайно, вірне питання важливіше!!!

---

І знову на стіні хтось приписав новий рядок:

> "Сенс — це голос, який звучить до того, як є слова."

І тільки людина — здатна його почути. Тому, що написано: ,, не все чого ми бажаємо, для нас корисне ''.

Тому повинно бути: тіло прагне, дух вирішує. І головне в цьому добрі люди наміри, бо все інше Бог тобі дасть.