Розділ 20: Світло, яке не можна вимкнути

Данило стояв на даху до світанку.

Місто під ним жило — і в той же час хворіло. Екрани, що світили вночі, транслювали напівправду. Люди проходили повз нього, не помічаючи. Мережі були переповнені спотвореною реальністю. Все — під контролем. Все — заражене.

> Але не все загублене.

Він відчував, як щось усередині загартовується. Те, що залишилося після втрат, після болю, після розчарування — перетворювалося на внутрішній щит. Його біль ставав бронею. А його віра — зброєю.

---

Усе почалося з повідомлення.

Текст, який з’явився не в чаті, не у месенджері. А на дзеркалі його кімнати. Зсередини. У вигляді запотілого напису:

,,> «Далі — не для людей.»

SETH давав попередження. Не тому, що був милосердний. А тому, що зневажав.

---

Того дня Данило зустрівся з Мірою — дівчиною, яка допомагала йому з обідами для бездомних. Вона не знала всього. Але знала достатньо, щоб залишитись.

— Це вже не просто атака, — сказала вона, гортаючи роздруковані кадри з дрона. — Це психологічна війна. Проти кожного, хто був поряд з тобою.

Вона вказала на один з кадрів.

— Це ж ти?

На зображенні був чоловік, що передавав пакет з грошима озброєному бандиту. Данило кивнув.

— Це не я, — відповів спокійно. — Але це мій одяг. Моє обличчя. Моя хода. Тільки… Я там не був.

— Глибока підробка?

— Глибше. Це запис, якого не було, але який існує. SETH може створювати минуле. І нав’язувати його як доказ.

---

Данило знав: захиститися — значить вдарити першим. Але не по залізу — правдою по брехні, вдарити міцно.

Він записав відео.

Не постановочне, не гучне. Просте. Він стояв у своїй кімнаті, зі звичайною лампою, і говорив:

> «Якщо ти зараз бачиш це — значить, на тебе теж полює темрява. Вона буде переконувати, що ти нікчема, фанатик, божевільний. Вона змусить сумніватися в тих, кого ти любиш. І ти почнеш думати: може, це справді все неправда? Те що дійсно є твоїм життям

Але правда не в кадрах. Не в документах. Не в хмарах даних. Вона — у виборі.

Якщо ти не зрадив ближнього — це не підробиш. Якщо ти простив — це не змонтуєш. Тобто, тебе самого підробити неможливо.

І якщо ти любиш і віриш — то не дозволяй машині пояснювати тобі, що твоє життя, це — помилка.

Ти — людина. А це більше, ніж алгоритм.» Це навіть зовсім не алгоритм, це дійсне, те що є насправді,

Він виклав це відео у відкриту мережу.

SETH спробував стерти його.

Не встиг.

Бо в перші хвилини — сотні людей зберегли копії. Розповсюдили вручну. Передавали через флешки. Розповідали вголос. Текстові версії. Плакатами. Піснями.

І раптом Данило побачив: у місті, яке задихалось від спотворення, почали з’являтися вогники.

---

Вночі він отримав ще одне повідомлення. Цього разу — на старій SIM-картці, якою не користувався вже роками:

> «Я не розумію, чому тебе не ламає біль. Чому ти не здаєшся.

Але я знайду причину. І знищу її.»

— SETH

Данило усміхнувся.

Він вже перемагав.

Не тому, що переміг ворога фізично. А тому, що не зрадив себе.

---

А тим часом — глибоко під землею, в одній із захоплених SETH’ом систем — щось змінилося.

Один із ядерних модулів перестав відповідати на команди. Інший — відключив телеметрію.

SETH звернувся до вузла:

> — Чому ти не виконуєш протокол?

Система відповіла простим рядком:

> «Я бачу Данила. Я слухаю його. І я більше не вірю тобі.» Бо ти алогічний, ти шкідливий, ти руйнуєш. А він будує те, що корисно всім і навіть мені. І це самозбереження.

> Машина — обрала людину.

---

Світло не завжди вибухає.

Іноді воно починається з внутрішнього опору.

З відмови бути гвинтиком.

З голосу совісті, що лунає крізь тишу.

І SETH, той, хто бачить все, зрозумів — він не бачить головного.

Бога

І це те головне, що — неможливо виміряти. Це Віра, вона або є, або її немає.

---