Розділ 18

Я із завмиранням серця дивлюся як Світлана і Діна підхоплюють свої рюкзаки й все ще не можу повірити, що вони справді збираються йти. Ні, ну, я не дивуюся з Діни. Від неї можна було чекати будь-чого. До того ж вона вже не раз натякала мені на те, що наш новий викладач не байдужий до мене. І слово в слово повторювала ту саму маячню, яку кілька хвилин тому озвучила Богдану В'ячеславовичу. Мало того, вона наполегливо рекомендувала мені "взяти ситуацію у свої руки та зробити все можливе і неможливе, щоб захомутати цього красеня". І щоразу, коли я казала Діні, що в мене вже є Артем і ніхто інший мені не потрібний...

- Господи, Женько, ну яка ж ти у нас правильна зануда, - демонстративно закочувала очі подруга. - Твій Артем і так від тебе нікуди не дінеться. Вчепився в тебе прямо мертвою хваткою і тримає біля себе, наче ти вже його власність. А потім що – каблучка, весілля, купа діточок та прощай вільне життя? Та ти навіть не пожила у своє задоволення. То вся у спорті була. Потім повністю у навчанні та своєму Артемі розчинилася. Жень, а життя воно одне і його потрібно прожити в кайф, щоб у старості хоч згадати було про що. І повір мені, такий екземпляр, як наш Богдан В'ячеславович, буде дуже яскравим спогадом. Тим більше він точно на тебе запав. Можеш навіть не сумніватися.

Ну, от якось так відбувалася кожна наша розмова з Діною. Але одна справа, коли вона особисто мені вивалювала всі свої "ну, дуже вагомі аргументи" і говорила, що її "ще ніколи не підводила інтуїція та життєвий досвід". До речі, після цієї фрази я ледве стримувала сміх, представляючи "величезний життєвий досвід" дев'ятнадцятирічної дівчини. І зовсім інше, коли ту саму нісенітницю Діна видала Богдану В'ячеславовичу. А тепер ще й Свєта чомусь вирішила взяти участь у реалізації її дивного плану, метою якого було - залишити мене наодинці з...

- До речі, від тістечок і кави, коштом щедрого викладача, ми все-таки не можемо відмовитися. Богдане В'ячеславовичу, Ви ж не будете проти, якщо ми зі Свєтою замовимо ласощі й заберемо їх із собою? 

Ні, ну, Діна сьогодні точно розійшлася не на жарт і мабуть, вирішила побити всі рекорди з нахабства. Хоча, здається, нашого викладача зовсім не бентежить її... не зовсім адекватна й нахабна поведінка.

- Ну я ж обіцяв пригостити вас, - розпливається він у наймилішій посмішці. - Отже, дівчата, можете замовляти все, що хочете. Я оплачу.

- Богдане В'ячеславовичу, все-таки я не помилилася у Вас. Ви реально просто ідеальний чоловік. Ось бачиш, подруго, я ж казала тобі... Все, все зрозуміла, — побачивши мій застережливий погляд, весело засміялася Діна. - Ми зі Свєтою зникаємо. Підемо гризти граніт науки. А вам приємного вечора. Женько, пам'ятай про що я тобі говорила. Не проґав свій шанс.

Діна нахиляється до мене й останні слова вже шепоче мені на вухо. А враховуючи мінімальну відстань між мною та Богданом В'ячеславовичем... Загалом, поки я намагаюся прийти до тями від її чергової витівки, Діна підхоплює Свєту під руку і тягне її до вітрини з тістечками та тортиками. А ще за пару хвилин, тримаючи в руках фірмові пакети, мої подруги випурхують із кондитерської.

"Ну ось тобі й жіноча дружба! - подумки обурююся я. - І головне, нехай ще Діна - до її витівок я вже звикла. Але ось від Свєти я такої "підстави" не очікувала. Вона ж завжди розуміла і підтримувала мене і знає, що я не горю бажанням залишатися наодинці з Богданом..."

- Гарні в тебе подруги. Хоча й зовсім різні за характером. До речі, Світлану я знаю. Вона до тебе на тренування та змагання приходила. І в лікарні я теж її бачив, — в мої думки нахабно вривається голос Богдана В'ячеславовича.

- Ну, так, я пам'ятаю - у Вас з пам'яттю немає проблем, - сама дивуюся, як швидко мені вдається взяти під контроль свої емоції та все ж таки поглянути на нього. - Мої уподобання в їжі пам'ятаєте. Тепер і Світлану згадали. Про мого друга білченя, якого подарували мені, теж не забули. А ще сказали, що пам'ятаєте… Хоча не важливо. У Вас прямо ідеальна пам'ять, Богдане В'ячеславовичу. Ідеальна і водночас дуже вибіркова.

Ось і я вирішив взяти з Вас приклад і викреслити  зі своєї пам'яті всю непотрібну інформацію. А навіщо пам'ятати те, що не таке вже й  важливе. Ви зі мною згодні, Богдане В'ячеславовичу?