Розділ 12

Коли за мною зачиняються двері, я нарешті роблю повноцінний вдих. А моє серце потихеньку оживає, починаючи битися у звичному ритмі. І хоч мені здається, що я вичерпала всі свої сили на протистояння з цим... сірим вовком, розслаблятися особливо ніколи. Мені потрібно поспішати, щоб не запізнитися на наступну пару. А після неї...

- Фух, ну, слава богу, жива, - мені на зустріч кидається Світлана і я бачу як в її очах палахкотить тривога. – А я вже хотіла йти тобі на допомогу. Мало що в голові у цього... Богдана В'ячеславовича. Жень, ну, я от зовсім не розумію, з якого переляку він тебе так дістає? І до речі, про яку втечу він говорив?

- Світланко, я справді дуже вдячна тобі за те, що так переживаєш про мене. І ось чесно, обіцяю все розповісти тобі. Після пар підемо в нашу улюблену кондитерську та посекретничаємо. А зараз нам краще, якнайшвидше, піти звідси. Хто його знає, що в голові цього... сірого вовка. А мені не хочеться більше перетинатися з ним. Можна сказати, що сьогодні мій ліміт витримки вичерпаний.

*********

- Офігіти. Значить, Богдан В'ячеславович і є той самий Богдан Зінченко? А я весь цей час думала, звідки мені так знайоме його обличчя. Адже я бачила його кілька разів, коли приходила на твої змагання. І в лікарні... Але я навіть і подумати не могла, що то він. Стільки років минуло. Та й наскільки я пам'ятаю, то твій Богдан поїхав за кордон і там у нього дуже навіть усе склалося чудово. І з цією..., — Світлана замовкла і винувато подивилася на мене. - Женя, вибач, на емоціях зайве сказала. Просто я реально в шоці.

Ну, те, що після моєї розповіді подруга перебуває в шоці я і сама чудово бачу. Потік слів та емоцій, що ллються з неї водоспадом – перша ознака її шокового стану. І я, в принципі, була готова до такої бурхливої ​​реакції, бо, мабуть, уперше за довгі роки нашої дружби...

- А взагалі, я ображена на тебе. Адже ми домовлялися, що в нас не буде секретів одна від одної, — ніби прочитавши мої думки, продовжує торохтіти подруга. - А ти цілих три місяці приховувала від мене, що наш новий викладач фізкультури це твій...

- Світлано, він не мій, - рішуче перериваю я дівчину. – І ніколи не був моїм. Я просто... Не важливо. Ти ж знаєш, що я не дуже люблю згадувати про той час. А за те, що не розповіла тобі – вибач. Якщо чесно, то я сама, коли побачила його, спочатку була шокована. Ну, а потім... Знаєш, я так втяглася в це дивне протистояння між мною та Богданом В'ячеславовичем, що зовсім загубилася. Та й взагалі вся ця дивна ситуація... Я не розуміла, чому він із такою агресією ставиться до мене. І вирішила, що поки сама не розберуся... Загалом, я не хотіла нікого навантажувати своїми проблемами.

- Ну так. Краще ж самій розгрібати їх. Женічко, я тебе дуже люблю, але твоя впертість і ось це коронне "сама все вирішу" мене іноді дратує. І хочу відкрити тобі один секрет – друзі й існують для того, щоб допомогти та підтримати, коли виникають проблеми. Згодна, я теж трохи протупила. Потрібно було включити мозок, а не бездумно спостерігати за вашими розбірками. Визнаю, тут моя вина.

- Ну, все, приїхали. Світланко, ти то тут до чого? Я мала сама розібратися... Все, зрозуміла я, зрозуміла, — посміхнулася я, побачивши обурений погляд подруги. - Обіцяю, що більше нічого не приховуватиму від тебе. І якщо після сьогоднішньої розмови дехто не зробить правильних висновків... Загалом, мені точно не завадить твоя підтримка.

- Оце зовсім інша справа. І до речі, я тут подумала... Жень, ти тільки не гнівайся, але мені здається, що твій... Ой, вибач, вибач, — винувато посміхаючись, затараторила подруга. - Ну, загалом, може  Богдан В'ячеславович поводиться так дивно, бо ти справді... стала трохи іншою. Подруго, ти тільки не ображайся, адже ми завжди говорили один одному правду. І не подумай, що я засуджую тебе чи намагаюся вчити, як жити. Але після тієї травми... ти дуже змінилася. Замкнулась у собі. А всі твої емоції наче завмерли. І як би я не злилася на Богдана В'ячеславовича, за таку хамську та неадекватну поведінку до тебе, але... Мені здається, що саме з його появою ти ожила і...

- Знову стала справжньою? Ти випадково не змовилася з моєю мамою? Вона ще каже, що він змушує мене відчувати емоції. Хоча цей загальний улюбленець нашого університету просто дратує мене! - з роздратуванням видихнула я. - А сьогодні він взагалі перейшов усі кордони та вирішив, що має право втручатися у моє життя.

- І здається, він не збирається так просто здаватися. Все-таки впертий сірий вовк тобі попався, — нервово посміхнулася Світлана, кидаючи стривожений погляд у бік дверей кондитерської.