Розділ 2

- Жень, і що це щойно було? Ти хоч розумієш, що ця втеча виглядала не тільки дивною, а й принизливою для мене, — роздратовано видихає Артем, окидаючи мене обуреним поглядом. - А цей твій Богдан В'ячеславович тепер подумає, що я злякався його і навіть не спробував захистити свою дівчину.

Ну, так, згодна, переборщила я трошки. Але варіантів уникнути скандалу чи, не дай боже, бійки в мене було небагато. Та я взагалі діяла спонтанно, побачивши яким нищівним поглядом мій хлопець дивився на Богдана В'ячеславовича. А оскільки він уже не раз говорив, що настав час розібратися з "викладачем фізкультури, який перейшов уже всі кордони, постійно тероризуючи його дівчинку", то я вирішила не випробувати долю. І схопивши Артема за руку, на неймовірній швидкості помчала до виходу з університету. А хлопець, не чекаючи від мене такої витівки й, мабуть, перебуваючи у шоці від неї, біг слідом за мною. І тільки коли ми вибігли на вулицю Артем остаточно отямився і... 

Я, чесно кажучи, і сама перебуваю в легкому шоці від нашого марафонського забігу. І боюся навіть уявити реакцію Богдана В'ячеславовича на мою... неадекватну витівку. Хоча мені не звикати до його уїдливих жартів. Одним менше. Одним більше. Якось переживу. А ось як заспокоїти Артема, який розбушувався не на жарт?

- Ну, по-перше, він не мій. А по-друге... Я не розумію, чому ти так рознервувався? Адже добре пробіглися.  Та й взагалі, ти в мене найсильніший, найнадійніший і найкращий хлопець на всьому світі, — я обвиваю руками шию Артема і розпливаюся в наймилішій і чарівнішій посмішці.- І тобі зовсім не варто вступати в конфлікт із викладачем, а тим більше влаштовувати з ним бійку, щоб довести мені очевидні речі. Я й так чудово знаю, що ти завжди готовий захистити мене. Ти мій герой.

Я підводжуся навшпиньки та ніжно торкаюся своїми губами до губ хлопця. Ну ось, мій варіант примирення, як завжди, спрацював. І за мить я вже парю в повітрі й опиняюся в міцних обіймах Артема.

- Шкідливе і хитре дівчисько, - охриплим голосом шепоче він, накриваючи мої губи своїми губами.  

– Значить мир? Ти більше не злися на мене? - тихо вимовляю я, притискаючись до його грудей.

- Не злюся. Ти завжди знаєш, як утихомирити мого звіра, дитинко, — посміхається Артем, міцніше притискаючи мене до своїх грудей. - Але з цим... Богданом В'ячеславовичем... Загалом, вибач, але я не можу тобі пообіцяти, що колись не зірвусь і...

- І я сама розберуся з ним, - рішуче перериваю я хлопця. - Та й взагалі, він уже не так і сильно чіпляється до мене. Напевно, вже й сам утомився від свого неадекватного ставлення до мене. 

- Ага, втомився він, - знову з роздратуванням видихає Артем. - Я бачив твій вираз обличчя і чув, як тебе понесло. Це був вражаючий феєрверк із далеко не позитивних емоцій. І я взагалі не розумію, чому ти забороняєш мені поговорити з ним?

- Тому що... я сама розберуся, - уперто повторюю я. – Не хочу перекладати на тебе свої проблеми. І взагалі, давай більше не говоритимемо про нього. Хтось, здається, обіцяв мені кіно та морозиво?

- Краще б, звичайно, ресторан, але так вже й бути - все для моєї скромної та невибагливої ​​дівчинки. Але..., - Артем дивиться на мене хитро примруживши, а в його очах спалахують веселі іскорки. - Пообіцяй, що поїдеш зі мною на дачу до Валерки. У нього завтра день народження і він запрошує всю нашу компанію...

- Артеме, вибач, але я не поїду, - тихо, але рішуче, перериваю я хлопця. - Ти ж знаєш, що я зовсім не вписуюсь у вашу компанію. А псувати настрій собі та іншим я не хочу.

- Ну, ось, знову ти за своє, - з роздратуванням дивиться на мене Артем і ще міцніше притискає до себе. - Я взагалі не розумію, з чого ти вирішила, що не вписуєшся в нашу компанію. Якщо досі не можеш забути той випадок, коли Інга випадково перекинула на тебе сік, то...

- Випадково?! Звичайно, тобі простіше повірити Інзі, ніж мені. І те, що твої друзі навіть не намагалися приховати, що їх дуже порадувала ця "випадковість" тебе теж зовсім не напружило. Та ти навіть... Все, я не хочу тобі доводити очевидні речі, якщо ти сам не хочеш помічати їх. І взагалі, відпусти мене, — обурено видихаю я, намагаючись звільнитися з його міцних обіймів.

- Поки ти не заспокоїшся – не відпущу. Жень, ну, якщо тобі справді так некомфортно в нашій компанії, хоча я впевнений, що ти просто навигадувала собі зайвого... Все, зрозумів, зрозумів, — засміявся хлопець, побачивши мій гнівний погляд. - Дитинко, визнаю, ти вмієш бути переконливою. І повір - ти для мене дорожчий за всіх друзів. Тому зараз - кіно та морозиво. А там може до завтрашнього ранку у тебе, все ж таки, з'явиться настрій відпочити на природі.