Розділ 1

- Ніколайчук, я так розумію, Ви включили повний ігнор і вирішили взагалі не відвідувати заняття.

Я чую за спиною роздратований голос, що звалюється на мене як грім серед ясного неба. І в мене  миттєво виникає величезне та непереборне бажання зникнути, розчинитись у повітрі, просочитися крізь стіни університету.  На крайній випадок пірнути як мишка в нірку або як білочка шмигнути в дупло. 

Мда, а ось про білочку я даремно згадала. Та й взагалі, згадувати про минуле, коли воно чи не щодня вивалює на тебе своє роздратування та незрозумілу агресію, така собі розвага. А тим більше зараз, коли це минуле - в образі Богдана В'ячеславовича, гарчить за моєю спиною, нариваючись на черговий конфлікт.

Ні, ви не подумайте, я в принципі спокійна, врівноважена, миролюбна та стримана дівчина. І розпочинати конфлікти зовсім не моя тема. Але варто було  в нашому університеті з'явитися новому викладачеві фізкультури...

- Ніколайчук, Ви мене чуєте? Я до Вас, між іншим, звертаюся. Так може хоч якось відреагуєте на мене.

Мій лікоть опиняється в залізному захопленні міцних пальців, а наді мною схиляється вогнедихаючий дракон. Ось тільки тепер, на відміну від перших сутичок і розбірок, я більш менш спокійно реагую на цього грізного звіра. За три місяці "милого спілкування" з ним у мене явно виробився імунітет.

- Хоч якось можу, якщо Ви, Богдане В'ячеславовичу, заспокоїтеся і не будете своїм грізним риком привертати увагу і веселити студентів, - розвернувшись до викладача, розпливаюся в наймилішій посмішці.- А те, що Ви відчуваєте до мене "особливі почуття" і так ні для кого вже не секрет. І знаєте, я порадила б Вам навчитися контролювати свої емоції. Ну, принаймні хоча б спробувати не провокувати нові конфлікти. І вибачте, але зараз саме Ви, Богдане В'ячеславовичу поводитеся не зовсім...адекватно. Тим більше я впевнена, що Ви чудово знаєте причину моєї відсутності на заняттях. Тетяна Павлівна...

- Значить Ви, Євгенія, вважаєте, що я поводжуся неадекватно? А ось те, що Ви шукаєте будь-який привід, щоб проігнорувати мої заняття – це, на Вашу думку, цілком нормально? Та ще й користуєтеся підтримкою викладачів та ректора. Ви у нас, Ніколайчук, прямо зірка університету, — уїдливо посміхнувся Богдан В'ячеславович. - Розумниця, красуня, відмінниця, яка берете активну участь у житті університету і регулярно відвідує всі пари. Ось тільки я, слухаючи всі ці дифірамби на Вашу честь, не можу зрозуміти... Євгенія, чим Вам так уроки фізкультури не догодили, що Ви постійно ігноруєте їх або...

- Або, Богдане В'ячеславовичу, - з роздратуванням видихаю я, висмикуючи руку з міцного захоплення цього...

" І ось за що на мою голову впало це покарання? З чудовою спортивною фігурою, красивим, мужнім обличчям і ... огидним характером. Хоча, по ходу, крім мене ніхто і не помічає цей недолік, - з гіркотою, подумки посміхаюся я. - Всі навколо просто в захваті від "крутого красеня" Богдана В'ячеславовича, який, здається, всіх зачарував своєю харизмою. І зумів знайти підхід не лише до студентів, а й до всього педагогічного колективу нашого університету. І тільки я, ось прямо з першого дня, потрапила до нього в немилість. І найприкріше, що саме він першим "наїхав" на мене. Ось прямо з першої зустрічі й... Як же прикро, коли людина, якою я завжди захоплювалася і яка одного разу сказала, напевно, найважливіші в моєму житті слова, тепер стала моїм особистим тираном.

– І Ви самі чудово знаєте про це. І, на відміну від Вас, я весь цей час намагалася знайти компроміс. Але ж Ви просто непробивний  і навіть не намагаєтеся зрозуміти мене." Ніколайчук, якщо Ви у нас так боїтеся фізичних навантажень, то попрацюйте хоча б обслуговуючим персоналом. Принесіть м'ячі, заберіть м'ячі. Ніколайчук, а що це ми ледарюємо. Підстрахуйте Ваших однокурсниць, які, на відміну від Вас, дружать зі спортивними снарядами."

Я вже не можу стримуватись і вивалюю на Богдана В'ячеславовича все, що накопичилось у мене за ці кілька місяців. Образа, гнів, роздратування. Я просто вибухаю феєрверком з усіх існуючих почуттів та емоцій. І коли бачу його розгублене обличчя, відчуваю прямо неймовірну ейфорію і полегшення. А коли чую за спиною голос мого Артема, взагалі готова верещати від радості. Хоча судячи з напружених і роздратованих ноток...

- Я не зрозумів, а що тут відбувається? Дитинко, тебе хтось образив? - хлопець обіймає мене за талію та притягує до себе.

А в його погляді, спрямованому на Богдана В'ячеславовича... Загалом, я розумію, що треба терміново відводити Артема  якомога далі від гріха. Тому що він уже стискає кулаки, пронизуючи мого кривдника нищівним поглядом. І, як мені здається, будь-якої миті готовий накинутися на нього.