Розділ 6

   Зі словами: "Я нічого не брала" він заштовхнув мене у прочинені двері квартири Надії Василівни. Шаленого звіра так просто не зупинити. Ані слова, ані благання чи сльози на нього не діяли. Чужинець мав готовий план, якого й дотримувався. Подивившись на годинник, скажений чоловік вигукнув: "У тебе є десять хвилин. Вивалюй вміст сумки на середину столу. Я хочу бачити з ким мала справу моя стара".
   - Ви її називаєте "старою", натомість вона ваша мати. 
   - Не смій суперечити  і заговорювати мене. Роби те, що кажу.  - Мої руки так замерзли, що я їх не відчувала. Вони не слухали його команд. Проте повільно відстібаючи застібку сумки, я почала висипати її вміст на стіл. 
   - Чудово, - єгоїстично посміхався Михайло Вадимович, дивлячись на деякі дрібниці, телефон, косметичні засоби для шкіри і гаманець. На останню річ він скоса глянув і потягнувся, щоб відчинити кнопку.
   - Що ви робите? Це приватна річ. Не маєте права обшукувати мене! Я не крадійка і ніколи нею не була! - Моє обурення підкотило до самісінького горла. Я вже не могла мовчати. З кожною новою хвилиною слова ставали міцними, мов сталь, голос різкішим, а руки теплішими. Не знаю чому, але я стояла незворушною і випалила все, що про нього думала увесь час, працюючи в акторки і бачачи його байдуже ставлення до матері.  - Знайшли те, що шукали? 
   - Прискіпуєшся? Навіть не смій. І не таких обламував. Ти - нікчема! Забирайся звідси! - прокричав. - І щоб духу твого тут ніколи більше не було! Чуєш?
   - Я нікчема? Серйозно? - задкую до дверей. - А хто ви? Сказати те, що я бачу? По-перше, ви самовпевнений егоїст, бо крім себе навколо нікого і нічию думку не признаєтею. По-друге, безжальний кат, бо ні жалю, ні емпатії у вас до інших немає. По-третє, ви черства людина з кам'яним серцем і найцікавіше - ви жахливий син, який навіть і не запитав в яку лікарню повезли матір. Надія Василівна - чудова жінка з великим серцем, а ви - чудовисько! Не можу зрозуміти, як в ось такій особі як ви можуть поєднуватись стільки негативних рис водночас?  І лише ви самі вирішили якою людиною бути. Самі зробили вибір свого серця. І я, хоча й маленька людина, але маю велике безкорисливе серце, а   ви... ви - м-о-н-с-т-р..., який так і ніколи й не зрозуміє, що вас любили просто так. 
  Його очі стали чорними, ніби сам диявол поселився в них, зіниці заблищали ненавистю, руки стиснув у кулаки, а щелепи почали ходити, крикнувши мені у слід тваринним ревом: Г-Е-Т-Ь!
    Моє серце калатало шалено, ноги тремтіли, а очі шукали вихід з будинку. Жодної хвилини не могла там залишатись і я наштовхнулась на Тимофія Олеговича біля поштових скриньок з газетою в руках.
   - Прогнав? Жива? - поглянув у мої перелякані очі.
  - Він - лютий звір. 
  - Знаю, стільки таких недолюдей носить земля... Та ти не падай духом. Зрозуміла? Не розкисай. Ти чуйна і добра. Тобі й нести с-в-і-й хрест з честю.