Розділ 16

Вікторія

-Ні, я не можу в це повірити! Мені доведеться робити вигляд, що ми досі з твоїм братом!- кажу емоційно Матвію після того, що сказав лікар.

-Віко, мені теж це не дуже подобається, але чим швидше він все згадає, тим швидше ми зможемо бути разом.- каже Матвій обіймаючи мене.

-А якщо повернення пам’яті в Олега займе місяці та роки?- питаю найгірший сценарій.

-Я гадаю, що цього не станеться. Але будемо все вирішувати по ходу справ.- каже Матвій та цілує мене в губи.

На якусь мить я забуваю, про все те що сталося і просто насолоджуюсь поцілунком. Чому я раніше не зустріла Матвія?

-Ти намагаєшся мене задобрити? - питаю в Матвія коли поцілунок закінчується.

-Ага. Сама знаєш.- сміється.- Може повечеряємо разом? Сьогодні з Олегом залишиться батько.- каже мені коханий.

-Давай.- кажу всміхаючись.

Їдемо вечеряти, де нарешті трохи можемо побути разом.

-Мені дуже прикро, що через нас постраждав твій брат.- каду сумно.

-Віко, Олег же не маленька дитина. Має вже розуміти, що не все крутиться навколо нього. Тим паче він мав шанс бути з тобою, але бездумно знехтував його.- каже Матвій смакуючи вечерю.

-Та все ж я відчуваю себе винною.- кажу Матвію, а він бере мене за руку.

-Тоді винна не тільки ти, а ми всі втрьох. Та все буде добре. Серйозних травм не має, а скоро Олег все згадає і все буде добре.-каже Матвій намагаючись мене заспокоїти, а сам трохи нервує та переживає.

-Добре, будемо на це сподіватися.

****

Сьогодні Олега вже виписують. Весь цей час я була з ним, у вільний від роботи час.  З Матвієм ми бачилися рідко, через його зайнятість на роботі. До Олега поступово почала повертатися пам’ять. Статус наших стосунків він поки не згадав. Але намагався поцілувати, обійняти мене. А я намагалася триматися на відстані. Ми вже почади збирати речі після виписки, як Олег завів таку розмову:

-Нарешті ми поїдемо додому. І я нарешті зможу побути з тобою на одинці, обійняи, поцілувати. Я дуже скучив за тобою, моя кохана.- каже Олег намагаючись обійняти.

-Олеже, нажаль я не зможу поїхати до тебе. – кажу йому .

-Чому? Щось сталося?- питає дивлячись в очі.

-Сталося багато чого. Але ти нажаль не згадав цього. Тому, щоб не наробити помилок я пропоную жити окремо.- кажу я йому.

  В Олега змінюється вираз обличчя, він підходить ближче і я втискаюся в стіну.

-Що ж такого важливого я не  можу згадати?- питає дихаючи зовсім близько.

-Нам краще збиратися, скоро твій батько приїде, кажу намагаючись втекти, але він затримує мене за руку.

-Встигнемо.- каже трохи грубо і накриває мої губи своїми.

Я намагаюся відштовхнути його, але він сильніше за мене.

-Що тут відбувається?- питає зі злістю в голосі Матвій, який зайшов в палату.

-А на що це схоже, брате? Я дуже скучив за своєю коханою. Хочу її поцілувати, а ти заважаєш.- каже оглядаючи мене задоволено і нарешті відпускає руку.

Я буквально тікаю від Олега і йду геть з палати. По щоках котяться сльози.

-Ти як?- питає турботливо Матвій, обіймаючи мене.

-Нормально. Мені дуже важко з ним. Я більше не можу.- кажу витираючи сльози.

-Добре, я спробую з ним поговорити.  А зараз поїхали.- каже хлопець  і забравши Олега ми йдемо до машини.

Я сідаю біля Матвія по-переду.

-Віко, ти покинула хворого, а сама сіла попереду?- питає Олег, а мене аж тіпає.

-Може Віка втомилася від твоєї  уваги? Може їй треба трохи відпочити?- каже Матвій мене захищаючи.

-Нехай так, братику. До речі, мені сьогодні дзвонив мій менеджер. Хоче зустрітися. Каже, що треба до конкурсу готуватися, а то я багато репетицій пропустив.- каже Олег.

-От як цікаво виходить. Ти багато чого згадав, а от те, що у вас з Вікою ніяк не виходить згадати.- каже сердить Матвій.

-І що я маю згадати, брате?- питає брата.

-Може те, що ви вже давно не разом?- каже Матвій, а я дивлюся на нього.

-Тобто не разом? Чому ж тоді вона була зі мною в лікарні весь час?- питає в нас обох.

-Може тому, що так сказав лікар?- каже Матвій сердито.

-А чому ти такий сердитий, брате? – питає всміхаючись Олег.- Чи Віка справді тобі не байдужа?- питає хлопець здіймаючи брови.

-Може й не байдужа. Я люблю її.- каже, а я мало від сорому не згораю.

-А ось воно що! А вона? Вона теж до тебе не байдужа?- питає так же не природньо всміхаючись.

-Я теж його люблю.- кажу нарешті правду.

-Круто!- каже хлопець, хапаючись за голову.- А я все гадав, коли ви нарешті заведете цю тему.- каже змінюючи вираз обличчя на злісне.