Розділ 15

Вікторія

Їдемо незнайомою мені дорогою.

-Куди ми їдемо?- питаю з цікавістю Діану.

-Скоро дізнаєшся.- каже загадково підморгуючи подруга.

Скоро машина зупиняється біля кафе. Поряд річка. Все світиться нічними вогнями. Заходимо всередину, де світло вимкнене. Раптом загоряється світло і я бачу своїх друзів та знайомих. Вони стоять та кажуть мені :

-Зднем народження!!!!- вигукують разом.

Я від захвату закриваю очі руками, мало не плачу від радісних емоцій. Обертаюсь до Діани та щепочу :

-Дякую, подруго.

-Немає за що. Ми всі тебе дуже любимо.- каже подруга мене обіймаючи та даруючи подарунок.

Починаю приймати поздоровлення від інших. Коли всі вже привітали на сцену виходить Олег зі своєю групою.

-Доброго вечора, всім. Сьогодні у нас свято – День народження Віки. Нехай всі твої заповітні мрії збуваються, а настрій піднімається! Вітаю з днем народження! Сьогодні, в твій день, бажаю тобі, щоб в твоєму житті часто траплялися радісні події, здоров'я було міцним, в будинку − мир і достаток, щоб радість була твоїм гостем кожен день. Ну і звісно мирного неба над головою! Ця пісня для тебе!- сказав Олег та почав  виконувати  гарну пісню про кохання.

-Намагається зробити все, щоб знову завоювати твоє серце.- каже мені Діана на вухо.

-Ага. Бачу.- кажу дивлячись на сцену.

-Ти вирішила, яку відповідь йому даси? – питає подруга.

-Здається так.- кажу дивлячись на сцену.

-І?- питає нетерпляче.

-Потім розкажу.- кажу, бо пісня закінчується і Олег йде до нас.

-Привіт. З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!-  обнімає та цілує в щоку.

-Дякую.- кажу Олегові.

-Тобі сподобався мій подарунок?- питає оглядаючи  підвіску.

-Так. Сподобався. – кажу дивлячись  в його очі.

-Прошу всіх до столу!- закликає організаторка вечора – Діана.

Ми з Олегом всміхаємося одне одному і йдемо за стіл. Олег сідає біля мене поряд, з іншого боку Діана, а навпроти поки – два пустих місця.

Починаємо святкування.Лунають тости, пісні, танці. Олег запрошує мене на повільний танець.

-То яку відповідь ти мені даси?- питає Олег притискаючи мене до себе.

-Олеже, ти не ображайся на мене, але мені здається, що ми свій шанс вже витратили. Нам потрібно жити далі. Певний час нам було добре разом, але наші почуття не втримали перешкод, які нам підкинуло життя. Я вважаю, що ми маємо залишитися друзями.- кажу я і бачу яким розчарованим стає обличчя Олега.

-Мені дуже прикро, що ти не хочеш зрозуміти, що я змінився і все буде по- іншому. Тільки дай нам шанс.- прохах Олег.

-Вибач. Але моя відповідь не зміниться.- кажу я.

Олег оглядає мене з ніг до голови, а тоді мовчки йде. Відчуваю  ніби камінь з душі зкинула.  Свято продовжується, але з присмаком гіркоти. Раптом бачу Матвія і Дашу.

-З Днем народженя, подруго!- каже вітаючи Даша.- Бажаю тобі  здійснення твоїх мрій та звісно кохання!- каже даруючи подарунок.

-З Днем народження!- каже Матвій обнімаючи та цілуючи в щоку.

Знову відчуваю тремтіння в тілі, та стукіт серця, що заглушає мої думки.

-Дякую, вам мої любі.- кажу їм.

-Вибач, що запізнилися. По дорозі сталася аварія, ми чекали, доки звільнять дорогу для проїзду.- каже Даша.

-Нічого страшного. Дякую, що приїхали. Прошу до столу.- запрошую гостей.

Даша та Матвій сідають напроти мене та беруть участь у святкуванні. Весь цей час я намагаюся не дивитися на них, але очі самі хочуть побачити, як вони спілкуються, чи в них все добре. В один з таких разів зустрічаюсь поглядом з Матвієм, який не відводить від мене очей. Я починаю себе почувати незручно перед подругою, та відводжу погляд.

-А що Олег? Привітав тебе?- питає Матвій вказуючи на вільне місце біля мене.

-Так, але мав важливі справи і пішов.- кажу випрадовуючи Олега.

-Як завжди.- каже Матвій.- Гарна підвіска, він подарував?- питає дивлячись на подаровану прикрасу.

-Так, він. – кажу торкаючись сердечка.

-То ви знову разом?- питає Даша.

-Ні. Ми  не разом. Вирішили залишитися друзями.- кажу  їм.

На обличчі Матвія з’являється тінь посмішки.

-Ясно. А ми теж вирішили з Матвієм залишитися друзями. Щось не виходить в нас.- каже з гіркотою в голосі Даша.

Тепер вже  я хочу всміхатися.

-Ну, що ж – це ваші справи.- кажу сухо опускаючи погляд.

Потім знову починаються танці. Танцюємо з друзями від душі. Даша приєднується до нас, на відміну від Матвія, що лише поглядає на танцмайданчик.  Відчуваю його погляд на собі. Десь далеко за північ всі збираються додому. Я ще лишаюся в кафе та збираю подарунки.