Розділ 13

Віка

-Це брат Олега.- кажу я, коли подруга пропалює поглядом.

-Та ти що? В тебе брат відомий співак? А ти й не говорив мені про це.- каже Даша легенько штовхаючи хлопця в плече.

-Для тебе це важливо?- питає Матвій дивлячись на Дашу, а я від їх поглядів хочу сховати своє серце, що зараз зжимається від ревнощів.

-Ну, просто міг би похвалитися таким відомим братом.  Пішли б на концерт до нього. – каже Даша йому, а потім дивиться на мене.

-Ще сходимо.- каже сухо Матвій.

-Ловлю на слові.- каже подруга і вцей момент дзвонить її телефон і вона  відходить, щоб поговорити.

-Як ти? Як життя?- питає Матвій і я зустрічаюся з його очима, що дивляться в мою душу.

-Нормально. Вчора повернулася з Данії, була там по обміну досвідом.- кажу трохи відходячи від нього.-А ти як? Як з Дашею познайомилися?- питаю та сідаю на лавку.

-Я її мало не збив. Потім обмінялися номерами і закрутилося.- каже Матвій, а мені чомусь дуже боляче.

-І давно зустрічаєтесь?- питаю дивлячись в далечінь.

-3 місяці. А ти? Зустріла когось?- питає дивлячись на мене.

-Ні. Я більше працювала та вчилася, ніж на побачення бігала.- кажу трохи грубо.

Матвій всміхається кутиками губ.

-Ревнуєш?- питає.

-Ревнують коханих, а ми один одному ніхто.-кажу те, що вважаю за потрібне.

Матвій хоче щось сказати, але в цей момент до нас приходить Даша.

-Мама телефонувала. Питає як доїхали. Заспокоїла. А ви про що розмовляли?- питає дивлячись на нас.

-Про мою роботу в Данії.- кажу перша, щоб Матвій нічого зайвого не сказав.

-Ясно. То що ми на річку підемо купатися?- питає захопливо.

-Ну, звісно. Одягаймо купальники і йдемо.- кажу подрузі.

Переодягнувшись прямуємо на річку. За час, що мене тут не було, вона трохи обміліла.  Добре, хоч міни вже не плавають. Дякуємо розміновувачам, що врятували нас від «подарунків», що нам залишили  нелюди. Вмощуємося на пісочку та загораємо. Потім купаємося та знову загораємо. Почуваюся третьою зайвою, коли бачу усміхнену та закохану Дашу, яку обнімає  Матвій.

 Без настрою йду знесилена від спеки додому.

-Гарно накупалися.- каже Даша піднесено.

-Ага.- бурчу я.

-А ти чого така сумна?- питає подруга.- Може на дискотеку сходимо?- питає.

-Я пас.  Хочу відпочити. Після завтра на роботу.- кажу позіхаючи.

-А ми сходимо?- питає Даша в Матвія.

-Я теж втомився. Важкий був тиждень.- каже Матвій.

-Ви обоє зануди. Ще  молоді, а розмовляєте, ніби вам по 60 років.- каже розчаровано подруга.

Приходимо додому, готуємо вечерю та смакуємо нею.

-Може ви заночуєте?- питає мама в нащих гостей.

-Та ні. Не будемо вас тіснити.- каже Матвій.

-Так. Ми поїдемо, вже пізно.- каже Даша.

Збираються додому. Обнімаємося на прощання. Коли обнімаюся з Матвієм відчуваю якусь неймовірну тугу. Відчуваю биття його серця. Відпускаємо одне одного та стараємося не дивитися в очі.

-Ну, до зустрічі. Доброї ночі.- кажуть мені парочка закоханих та рушають в дорогу.

 Я ж проводжаю їх поглядом. Втомлена і сумна йду спати.

 Ще день на дачі допомагаю батькам рвати ягоди  та вибирати огірки.

І знову повертаємося в місто. Завтра на роботу.

***

Нарешті я вдома та займаюся улюбленою справою. Тепер мій досвід допомагає мені повернути до нормального життя ще більше людей. З Дашею та Матвієм  поки більше не бачилися. Та воно й на краще.  Поряд з ними мене просто вбивають ревнощі. Даша звісно дзвонить, спілкуємося про все окрім їх стосунків. Мабуть подруга боїться втратити своє щастя. На роботі потоваришувала з Діаною, тож сьогодні йдемо до клубу. Потрібно трохи розвіятися.  Вдягаюся в улюблену чорну сукню та босоніжки. Легкий макіяж, розпущені волосся і ось – готова до відпочинку. Всміхаюся відображенню в дзеркалі і йду на вихід. Біля будинку вже чекає таксі з Діаною.

-Привіт. Ну як готова до відпочинку?- питає мене в машині.

-Привіт. Мабуть готова.- кажу всміхаючись та сідаючи на сидіння.

Приїджаємо до клубу. Там ну дуже багато сьогодні людей. Замовляємо з Діаною коктейлі і йдемо танцювати. До таких милих дівяат приєднуються хлопці. Починають запрошувати на танці.  Один з них починає дозволяти собі зайвого.

-Ти вже переступаєш межу.- майже кричу йому на вухо, на що він лише хижо всміхається.

-Відпусти кажу.- кажу голосніше, але він не раегує.

 В мене вже починає наростати паніка, але раптом чужі руки звільняють мене і я чую звук удару. Дивлюся і бачу Олега, що завдає ударів хлопцю.

-Гей, зупинись.- кажу злякавшись за життя незнайомця.