Розділ 11

Олег

Мене не покидає думка про те, що я зробив помилку. Мені здавалося, що ми з Вікою розуміємо один одного, але виявляється, що це не так. Так, вона підтримувала мене на початку моєї кар’єри, вірила в мене. Але згодом щось змінилося. Її робота, постійне «я втомилася», мене ніби обливає холодним душем. Можливо через її холодність я й почав стрибати в гречку. А що, я їй не обіцяв одруження, хоч як мені здавалось і дуже її кохав. Зрадив їй з Ангеліною в нашій квартирі. В цей день  в мене був поганий день, а  з її допомогою я випустив пар. Потім пожалкував, шукав Віку, яка пішла не відомо куди, божеволів, вирішив, що вона все-таки має бути в моєму житті. Потім почалася біла смуга для нашого гурту. Я жив музикою. В кінці важкого робочого дня, хлопці запрошували до клубу, а я погоджувався, щоб трохи розвіятися. Віку брав з собою рідко.Потім батько налякав своїми розмовами про смерть. Злякався, забрав кохану та переїхав до будинку батька. Дівчина створила там неабиякий затишок. Віка готувала смачні вечері та сніданки, огортала турботою та піклуванням. А потім – її новина про вагітність. Я був в шоці. Та я ще не готовий ставати батьком! В мене ще стільки планів на майбутнє. Але дівчина хотіла залишити дитину. Добре. Нехай буде дитина. Може я і до одруження б достиг. Але… Коли я вже майже змирився з тим, що стану батьком, Віка її втратила. В душі якась пустка, гіркота, біль. Глушу біль піснями та роботою. Чомусь стаємо один одному чужими…

Матвій
Знову і знову згадую  Віку. Така беззахисна, бліда, ніби не жива, відкрила мені двері їх квартири з Олегом. Не розумію його. Така гарна дівчина поряд з ним, вагітна твоєю дитиною, а ти гуляєш на право і на ліво. Спочатку, я гадав, що він зупинився, але коли  зустрів його друга Кирила, що з ним грає в групі, все стало на свої місця. Вечірки, фанатки, записи кліпів, і початок зіркової хвороби. Він навіть не брав участі в житті своєї дівчини. Не допомагав, коли захворів батько, коли Віка втратила їх дитину. Мене ніби ножем по серцю різонуло, коли я її побачив.  А якби щось погане надумала? Чому Олег залишив її в такому стані?  А мене ніби магнітом до неї тягне. Борюся з собою, адже Віка – дівчина мого брата. Іноді хочеться не зважати на це і спробувати завоювати її. Вже декілька раз мало не поцілував її. Як мені далі з собою боротися? Мабуть потрібно знайти собі дівчину. Хоч тимчасову, поки не викину з голови  Віку. Похитавши головою, щоб прогнати непрохані думки починаю працювати.

Віка

Минає ще тиждень, який я брала за свій рахунок і я знову приступаю до роботи. Тата сьогодні виписують. Я дуже рада, щодо цього. Ще попереду курси реабілітації, але вже все позаду. Встаю, одягаюся та йду готувати сніданок.

-Доброго ранку!- вітається коханий та цілує в  губи.

-Доброго.- кажу я відповідаючи на поцілунок.

-Я радий, що ти вже  не така похмура.- каже хлопець сідаючи поряд.

-Я ж мабуть не просто так була сумною.- кажу сумно.

-Так, я розумію, що тобі боляче, але життя продовжується. Будуть ще в тебе діти.- каже Олег наминаючи зроблений мною бутерброд.

-В мене будуть. А у нас?- питаю заглядаючи в очі.

-Сонце, я гадаю, що нам ще зарано про це думати. Тобі ж говорили поки з цим почекати? Тим паче скоро в нас буде перший  концерт. Мені не до дітей.- сказав Олег, а  мені боляче закололо в грудях.

-Ну, так, звісно.- сказала я дивлячись у вікно.

-Як там батько?- питає переводячи тему Олег.

-Сьогодні виписують. Допоможеш забрати?- питаю з надією.

-Скоріше за все ні. Виклич таксі, я оплачу.- каже даючи свою картку.

-Добре.- кажу я забираючи гроші.

-Ну, я пішов.- каже обійнявши мене та поцілувавши.

-Олеже, хто я для тебе?- наважуюсь спитати.

-Що за питання? Звичайно ти моя дівчина.- каже заглядаючи в очі.

-А мені іноді здається, що ми з тобою живемо як сусіди. Гадаю, що нам потрібно пожити окремо.- кажу я і хлопець змінюється в обличчі.

-Що ти собі вигадала?- каже Олег, обіймаючи сильніше.

-Я не вигадую. Наші стосунки зупинилися. Я не хочу бути безплатною кухаркою та домашньою робітницею. Коли ми востаннє ходили кудись разом, проводили день, чи вечір разом? – питаю наболіле.

-Ти ж знаєш, що я зараз зайнятий. Чому не хочеш підтримати?- питає відпустивши мене.

-А ти мене підтримував? Коли мені було найбільше була потрібна твоя допомога, то тебе не було поряд. Ніколи.- кажу останнє тихіше і починаю плакати.

-Досить. Перестань плакати. Не перебільшуй.- каже Олег, нервуючи.

-Я поки поживу у батьків. А ти подумай над моїми словами.- кажу я і йду вдягатися на роботу.

-Віко, не роби дурниць. Давай ввечері все обговоримо.- каже мені Олег.

-Нема поки про що говорити.- кажу я і починаю розчісуватися, та фарбуватися, бо маю замалювати всі свої темні кола.

Олег мовчки вдягається та йде  грюкнувши дверима.

Приїджаю на роботу і завдяки їй виганяю з голови важкі думки. Починаю трохи всміхатися на жарти колег. Ввечері прямую  за татом в лікарню, де мене вже чекає мама. Забираємо тата і його речі та їдемо на таксі додому.