Розділ 7

Вікторія

-А що я мав йому відповісти? Я погодився, Віко. Він дивився на мене таким поглядом, що раніше ніколи не дивився. Мені стало його шкода. Давай трохи поживемо в цьому домі, приглянемо за ним.- каже Олег, а я забуваю як дихати.

-А він що один живе? З ним  же Матвій живе.- констатую факт.

-Матвій. Матвій  має сумне й не цікаве життя. Мабуть батьку набридла його компанія. – каже коханий.

-Але ж….- кажу я і мене перебиває Олег.

-Сонце це не надовго.- заспокоює мене коханий, цілуючи в щічку.

-Ну добре.- здаюся я.

З тих пір минуло два тижні. Ці два тижні я старалась максимально не перетинатися з Матвієм. Хоч це в мене виходило слабко, адже той ніби по графіку приходив додому на вечерю. Я готувала сама. І домашнім мої страви подобались. Олег за цей час вже зняв кліп та брав участь в шоу.  Приходив додому пізно. Я вже почала сумувати за ним. Прийшовши з роботи я почула звук телефонного дзвінка.

-Алло. Так, мамо. Як у вас справи? Як тато? Що додаткове обстеження?  Вже назначили дату операції? Добре. Я попрошу Олега відвезти. Добре зустрінемося завтра.- кажу я кладучи слухавку.

Йду готувати їсти, а думки про батька.  Швидше йому б зробили операцію, та він почав ходити. За думками не помічаю, як хтось мене кличе.

-Віко, ти що не чуєш?- питає Матвій.

-Га? Що?- питаю  повертаючись до нього. Оскільки замішую тісто на вареники, то вся в бороші та тісті.

-Що ти робиш?- питає підходячи близько до мене.

-Вареники.- кажу мішаючи тісто далі, та намагаюсь дати раду думкам, що плутаються від близькості Матвія.

І чого в мене така реакція на нього? Сама незнаю.

-Тобі допомогти?- питає сідаючи поряд.

-А тобі нічим зайнятися?- питаю трохи грубо.

-В тебе щось сталося?- питає вгадуючи мій стан.

-Неважливо.- кажу я , віміщаючи на тісті свої проблеми.

-Може я зможу допомогти?- питає мене, пропалюючи поглядом.

-Навряд. Батька завтра має обстежитися, скоро операція.- кажу нарешті, звільняючи вантаж в голові.

-А що з ним? Просто ти ніколи не розповідала.- каже мені і починає допомагати робити вареники з тіста, що я приготувала.

Я розказую історію баьківської травми та на душі стає трохи легше.

-Дуже жаль. Але війна нажаль нікого не пощадила. До сих пір ми пожинаємо її плоди і ще будемо пожинати багато років.- його руки чомусь починають тремтіти.

-Так. Ти правий. Ти теж воював?- питаю з цікавістю.

-Так.  Скажу так – наша перемога має смак гіркоти майже в кожній родині. Хтось щось втратив дороге для себе.- каже з сумом.

-А що втратив ти?- виривається питання, перш ніж втигаю подумати.

-Втратив можливість мати родину, де є діти.- каже з сумом.

-Мені дуже жаль. Але медицина не стоїть на місці. Може щось зміниться в твоєму житті.- кажу я беручи його за руку.

Матвій дивиться на мене поглядом сповненим болю.

-Сумніваюсь.- каже той і забирає свою руку.

-Всім доброго вечора!- вітається Олег, заходячи на кухню та цілуючи мене в скроню.

-Вау, у вас тут вареники! Ви що разом вареники робите?- дивується коханий.

-Допоможеш?- питаю, кидаючи погляд на тісто.

-Добре. Зараз, тільки вимию руки.- каже він зникаючи в ванній.

-Олеже, ти відвезеш завтра мого тата до лікарні?- питаю в коханого, що прийшов нам допомагати.

-Добре. О котрій?- пиьає сідаючи поряд з братом.

-О 8.30.- кажу ставлячи каструлю з водою на вогонь.

-Ні. На жаль зранку я не зможу.  В нас завтра зранку запис нової пісні для шоу. Давай Матвія попросимо. Матвію, виручиш?- питає дивлячись на брата.

-Добре. Але мене потрібно перенести одну зустріч.- каже той.

-Вибач, Матвію, я не хочу тебе турбувати. Ми краще викличемо таксі.- кажу і кидаю вареники варити.

-Та я справді можу допомогти.- каже Матвій, дивлячись на мене.

-Не потрібно. Ми самі справимось.- кажу я не погоджуючись.

-Ох і вперта в тебе дівчина, брате.- каже Матвій хитаючи головою.

-За це я її і люблю.- каже коротко цілуючи в губи.

-Я мабуть піду. Покличу батька на вареники.- каже той виходячи з кухні.

-Як же я скучив за тобою. Після запису шоу махнемо кудись на відпочинок?- питає міцно обнімаючи мене з-за спини.

-Мені тільки відпочинок і сниться.- кажу втомлено.

-Ну чого ти? Через тата засмутилася?- питає повертаючи до себе.

-Так. Є трохи.- кажу втомлено опустивши погляд.

-Все буде добре. Бо  ми разом все подолаємо.- каже Олег пристрасно цілуючи.