Розділ 6

Вікторія

Матвій обережно заніс мене в квартиру. Обережно посадивши мене на диван сів навпроти мене.

-Як ти? Може тобі щось принести? Ковдру чи попити?- питає Матвій турботливо мене оглядаюячи.

-Взагалі-то їсти хочеться…- кажу сором’язливо опускаючи очі.

-Щось замовити?- питає дістаючи телефон.

-Ну взагалі-то в мене там є каша з котлетами. -намагаюсь встати з дивану.

-Куди!- підхоплюється та спиняє, щоб не вставала.- Давай, я тебе віднесу на кухню, ти розкажеш, що де знаходиться, я тобі розігрію.- каже підходячи досить близько та підхоплює на руки.

-А ти на роботу не спізнишся? Ти ж кудись поспішав.- кажу оглядаючи хлопця поки він мене несе.

-Поїду пізніше. Дочекаюся Олега. Тобі потрібно ногу поберегти. Хоча б перші кілька днів менше ходити.- каже хлопець садячи мене на кухонний диванчик і хазяйнуючи на моїй кухні.

-Дякую за турботу. Сподіваюсь, що Олег не дуже затримається.- кажу сумно дивлячись на телефон.

-А що там за історія зі зрадою Олега? – запитав Матвій стираючи посмішку з мого обличчя.

-Я помилилася. Ми вже в усьому розібралися.- кажу йому і починаю їсти кашу, яку підігрів мій гість.

-А  брат знає, де ти провела ніч?- питає з сарказмом.

-Ні, я йому не говорила. Але якщо хочеш, можеш розповісти. Але мені здається, я нічого не зробила такого, за що б мені потрібно було соромитись. Так напилась. Так прокинулась в чужій квартирі. Але нічого нащастя не було. Я йому не зраджувала.- кажу з гіркотою в голосі.

-Це ти просто потрапила на джентельмена.- каже всміхаючись.

-Ти хочеш сказати, що я підступна? Тебе обкрутила? Брата? Це ти намагаєшся мені сказати? – починаю підвищувати свій тон на Матвія.

-А якщо це так? А потім ще й під колеса кинулась мені. Так сказати вбити двох зайців.- каже зі злобою в голосі.

-Ну в тебе і уява! Невже твоя дівчина настільки тебе образила, що ти всіх жінок ненавидиш?- питаю дивлячись в очі.

-Не ненавиджу. Ставлюся обережно.- каже спробувавши мої котлети.

-Мені тебе жаль. Добре, що Олег не такий як ти!- кажу йому в очі.

-Олег. Олег живе піснями та ілюзіями. До речі він теж не ідеальний. Купу жінок ісправді побули в його ліжку. Не ти перша і не ти…- не даю договорити даючи ляпаса.

-Пішов геть! Геть!- кричу йому.

Хлопець дивиться на менепотираючи щоку, а потім швидко йде. Чую як зачиняються двері і починаю плакати. Негідник! Ненавиджу! Намагаюсь встати і вию від нестерпного болю. Ненавиджу!Ненавиджу свою безпомічність. Телефоную Олегу та чую лише гудки. Стрибаучи на одній нозі добираюсь до ліжка. Від втоми та емоцій засинаю.

Прокидаюся від звуку відкриття вхідних дверей. Олег повернувся. На годиннику 6 вечора.

-Як ти тут, моя кохана?- питає сідаючи на ліжко та цілуючи в щічку.

-Все нормально. Як у тебе справи?-питаю, бачачи вогники в очах.

-Клас! З понеділка запис програми, плюс будемо записувати перший альбом, та кліп на пісню «Знайди мене в своїх думках».

-Клас! Я дуже рада за ваш гурт.- обнімаю та цілую коханого.

В цей момент чомусь слова Матвія гірко відкликаються в голові.

-Скажи, а чому ти мене з ріднею не знайомиш? Чи в нас не достатньо серйозні стосунки?- питаю осмілівши.

-З чого такі вигадки? Просто руки не доходять. З Матвієм ти вже  знайома. А з іншими познайомишся на Дні народженні батька в неділю.- каже хлопець, а я здивовано дивлюся на мене.

-І коли ти сказав би мені про це? Потрібно підготуватися. Плюс я незнаю, чи зможу я до того часу наступати на ногу.- кажу сумно дивлячись в очі коханого.

-Значить буду носити тебе на руках!- каже мені і починає засипати поцілунками.

-Божевільний!- кажу я відповідаючи на палкі поцілунки коханого.

****
Минає тиждень.

Сьогодні ми збираємося на День народження.  Тиждень був насиченим. Запис альбому в Олега, запис шоу, підготовка до зйомки кліпу. А я готувалась до зустрічі з родичами коханого. А ще мені чомусь дуже хотілося побачити Матвія. Незнаю чому. Після його мерзенних слів. Просто члмусь хотілося подивитися в його блакитні очі.  Сьогодні я красуня в зеленій сукні  та білих кросівках, бо в туфлях мені ще поки ходити не можна, через травму.

Макіяж  та розпущене волосся з локонами і я готова.

-Яка ж ти в мене красуня! А може нікуди не поїдемо? – каже коханий, обнімаючи мене за талію та цілуючи в шию.

Я обертаюся до нього.

-Ні. Підемо. Невже я так довго збиралася, готувала подарунок, що сидіти вдома.- кажу цілуючи хлопця ніжно в губи.

-Гаразд. Вмовила. Тоді виходимо.- каже коханий і ми йдемо на вихід.

Їдемо в машині, слухаючи пісні коханого та пишаюся ним. Приїхавши до будинку коханого починаю нервувати. Бачу багато машин біля будинку. Чомусь стає тривожно. Чи сподобаюсь я родині коханого? Заходимо в будинок. Тут все оформлено зі смаком. Дуже гарний будинок. Коханий веде мене під руку. Бачу чоловіка в гарному костюмі та з легкою сивиною. З такими з карими очима, як і в коханого. Його погляд оцінює мене, в той час як я розглядаю  цього чоловіка.