Розділ 4.

Вікторія

Знову втомлена повертаюся з роботи. Біля лікарні мене чекає Олег. Всміхається до мене та міцно обнімає, цілує міцно в губи.

-Ти як? Втомилася?- питає мене коханий, не відпускаючи з обіймів.

-Є трохи. А ти як? Як репетиція?- питаю дивлячись в очі.

-Все клас! Хочемо взяти участь в одному відомому співочому шоу. А там може розкрутимося ще більше.- каже з-захопленням в голосі мій коханий, допомагаючи сісти в авто.

-Круто! Я дуже рада за тебе. Але буду ревнувати тебе до фанаток.- кажу йому, а він всміхається та цілує в чоло.

-Дурненька, я тільки тебе люблю.- каже мені коханий.

І я б мала йому вірити, але крапля недовіри після «зради» мене не відпускає

-І я тебе.- кажу йому у відповідь.

Сьогодні ми маємо романтичний вечір при свічках та романтичну ніч. Хлопець ніби хоче довести, що всі мої думки щодо зради та ревнощів не важливі, адже мене так люблять.

*****

На роботі час минає непомітно, адже людей дуже багато, яким дуже потрібна допомога.

-Доброго дня.- чую голос, пацієнта, що заходить до кабінету.

-Доброго дня. Чим можу допомогти?- питаю досить гарного чоловіка.

-Я до вас на сеанс масажу. – каже мені чоловік приємним голосом.

-Добре, дайте будь ласка свою картку.- кажу я пропонуючи рукою присісти.

-Так, добре. Це у вас реабілітація після поранення?- питаю в чоловіка.

-Так. Вже майже зажили рани від операцій, а чутливість рук дуже слабка. Тому мене направили на масаж.- каже втомлено чоловік.

-Ясно. Роздягайтесь, зараз почнемо сеанс масажу, кажу я миючи свої руки.

Закінчивши сеанс я вже збираюся вийти з кабінету на обід, як помічаю телефон чоловіка, який він залишив на кушетці. В моїх руках він починає дзвонити. Беру слухавку. Дзвонить якийсь Вітер.

-Алло.- кажу я .

-Алло. А це хто?- питає Вітер.

-Я Вікторія. Лікар-реабілітолог.  Ваш друг  забув телефон в лікарні.- кажу я думаючи про те, що десь уже чула цей голос.

-Зрозуміло. Тоді скажіть коли нам його можна забрати?- питає незнайомець.

-Нехай ваш друг приходить до кафе «Мрія», я зараз туди йду на обід.- кажу я вдягаючи кардиган.

-Добре. Дякуємо вам, Віко.- каже Вітер і відключається.

Прибувши в кафе, що було недалеко від лікарні я сіла за свій звичний столик та зробила замовлення. Раптом до кафе зайшли двоє: один з них власник телефону, а от інший? Інший людина,в якої я провела ніч після «зради». Нервово ковтаю та махаю їм рукою. Чоловіки переглядаються між собою та прямують до мене.

-Привіт.- вітаються зі мною.

-Привіт.- кажу я їм.- Ось ваш телефон.- віддаю його власнику.

-Дякую, що повернула. Буду винен. Обід за мій рахунок однозначно. Телефон для мене дуже цінний, як пам’ять. Тут дуже багато фото з побратимами. До речі – це мій друг Матвій.- знайомить нас . А я Тарас, якщо ви забули.- каже мені всміхаючись.

-Та, ні не забула. Дуже приємно познайомитись.- каже всміхаючись у відповідь.

-І нам.-каже Тарас.- Можна ми з вами пообідаємо, якщо ваш чоловік буде не проти.- питає з посмішкою.

-Чоловік проти не буде, а от мій хлопець – так.- кажу я  Тарасу і помічаю як мене розглядає Матвій.

Чомусь від його погляду ловлю мурах по тілу.

-Зрозумів, - каже Тарас. –Тоді не будемо ризикувати. Просто пригостимо гарного лікаря.- каже чоловік всміхаючись.

Нарешті приносять замовлення і ми починаємо обідати.  Тарас розповідає цікаві історії з його життя, а Матвій додає декілька слів до розповідей друга. Більшість часу він розглядає мене, від чого я почуваюся некомфортно. Раптом я зустрічаюся з ним поглядом. Які в нього красиві блакитні очі. Вони ніби дивляться мені в душу, захоплюють в полон. Мана минає лише від звуку мого мобільного.

-Вибачте.- кажу я піднімаючись з-за столика та беручи слухавку.

-Алло.- кажу коханому.

-Алло. Як там моя кохана? – питає хлопець мене.

-Все добре. А в тебе?- питаю коханого.

-Ми з групою пройшли кастинг на шоу. Скоро буде запис програм. Нумо сьогодні святкувати!- каже Олег в захваті.

-Добре. Як будемо святкувати?- питаю його.

-Ми домовилися зустрітися в клубі. Я за тобою заїду ввечері. Будь готова. Цілую.- каже хлопець і відключається.

-Ну і що з тобою робити? Хоч мені нікуди й не хочеться йти, але маю.- кажу до себе.

Повертаюсь за столик де мене чекають  чоловіки.

-Вибачте, обідня перерва закінчується. Маю повертатися до роботи.- кажу чоловікам, що піднялися зі стільців.

-Було приємно поспілкуватися. Ще раз дякую за телефон.- каже Тарас.

-Нема за що.- кажу я.