Розділ 3

Вікторія

Минуло вже півроку, як ми зустрічаємося з Олегом.  За цей час я знайшла роботу реабілітолога в  нашій місцевій лікарні, Олег же навпаки кинув роботу в сімейній будівельній фірмі і почав записувати свої пісні. Так виник гурт «Freedom», що перекладається як «свобода», «незалежність». Це була відповідь батьку та брату, що невірили в його можливості, на відміну від мене. Я завжди його підтримувала  та вірила, що його пісні завоюють серця багатьох людей. Зараз ми живемо разом на зйомній квартирі. Я знайома з друзями коханого, а от з родиною він поки мене ще не знайомив. Мабуть ще не прийшов час.

Сьогоднішній день почався як завжди. Вранці я помчала на роботу, а коханий ще додивлявся солодкі сни.  Прийшла на роботу і почався нелегкий день.

-Доброго ранку!- вітаюся я з колегами.

Мій день розписаний з ранку і довечора. Адже зараз дуже багато людей, яким необхідна моя допомога.

-Доброго ранку, Вікторіє Володимирівно.- вітається моя колега та медсестра Марина.

-Як справи? – питає вона, коли ми заходимо до кабінету.

-Все добре. А в тебе?- питаю її.

-Мама хворіє. Після смерті брата в неї почало турбувати серце. – хвалиться дівчина.

Вона менше за мене на 3 роки. Ще вчиться, а тут підробляє.

-Може вам з’їздити кудись на відпочинок на море?- питаю.

-Вона не хоче. Щодня переглядає сімейні фото і плаче.- жаліється дівчина.

-Це погано. Можна так себе і до інфаркту довести. – кажу їй.

-Отож. Ми вже з батьком не знаємо, що з нею робити. - каже Марина.

-Я гадаю, що в такому разі вам необхідно звернутися до психолога.- раджу дівчині.

-Мабуть, так і зроблю. Дякую.- каже Марина.- А як у вас справи з Олегом? Так і не познайомив з родичами?- питає наболіле Марина.

-Ні. Поки просто зустрічаємося.  Живемо разом, будуємо власну кар’єру, але не більше.- кажу з сумом.

-Може ще не час? Може він ще не готовий?- питає мене колега.

-Не знаю Марино, не знаю.- кажу я і ми починаємо прийом пацієнтів.

 Ввечері мчу додому на крилах кохання. Телефоную коханому, але він поза зоною. Мабуть на репетиції. Заходжу в супермаркет за смакотою, і додому.

Відкриваю двері своїм ключем і чую в квартирі якісь звуки.  Прислухавшись чую, те чого не хотіла б ніколи чути. Здається зараз мені зраджують. В нашій спальні, де були тільки ми. Не наважуюсь перевірити з ким там мій Олег і тихенько залишаю квартиру. Вибігаю з будинку і йду аби куди. Сльози застилають обличчя. Мене зрадили. Мій коханий Олег. Ненавиджу його! Він же говорив, що любить! Чого йому не вистачало? Невже я така погана?  Поки йду, знаходжу очима клуб. Заходжу туди і замовляю міцні напої. Біля мене хтось сідає.

-Чи не забагато ви п’єте, дівчино?- питає він.

Піднімаю свої очі і бачу досить красивого хлопця, трохи старше за мене, чорняве волосся, блакитні, сумні очі. Одягнений в сорочку та джинси.

-А ви мені хто, що питаєте?- відповідаю йому і випиваю ще одну чарку.

-Може небайдужа людина. У вас щось сталося?- питає занепокоєно.

-Сталося. Сьогодні мене зрадила людина, яку я дуже люблю.- кажу я і прошу налити ще.

-Співчуваю. Сам таке пережив. Але напиватися не вихід. Тим паче для дівчини. Вам краще поплакати.- каже хлопець.

-Я сама вирішу, що краще для мене!- кажу дратуючись на незнайомця.

-Бармен, дівчині вже досить. Викличте їй таксі.- каже хлопець бармену.

-Ей, ти чого розкомандувався? Я сама вирішу, що мені робити! – кажу йому, а сама вже готова тут заснути від втоми та вмісту випитого.

-Завтра, ти мені ще подякуєш!- каже він беречи мене за руку.

Встаючи зі стільця починаю ловити вертольотів і мене підхоплюють руки незнайомця.

-Пішли, пішли.- каже він і ми виходимо на вулицю.

 Там вже чекає таксі. Ми сідаємо в нього разом і я відразу засинаю.

Прокидаюся я вранці від сонячного проміння, яке мене будить. Голова болить. Відкриваю очі і розумію, що я не вдома. Стоп! А де це я?

-Що прокинулась?- питає хлопець, що заходить до кімнати.

-А ти хто? І що я тут роблю?- питаю незнайомця.

-Я Матвій. Ти вчора відключилась в таксі, і я не знав куди тебе відвезти, тому відвіз до себе.-каже хлопець даючи мені склянку з водою.

- Ну, що ж. Дякую за все. Я маю йти.- кажу я і встаю.

Але в голові ще крутиться і я мало не падаю. Матвій підхоплює мене під руки.

-Все добре? Ти стала блідою.- каже хлопець перебуваючи досить близько біля мене.

Дивлюся в його блакитні очі. Чомусь так спокійно бути в його обіймах. Але я маю йти. Вирішити, що робити з нашими з Олегом стосунками.

-Так, все добро. Голова запаморочилась. Але вже все добре. Можеш відпустити. – кажу йому і коли він мене відпускає відчуваю холод.