Розділ 2

Олег

Знову прокидаюся в обіймах якоїсь блондиночки. Знову ввечері тусили в клубі з моїм другом Максом.  Голова болить. Встаю та йду в душ. Виходжу з душу та випроваджую красуню обіцянкою  набрати, хоч навіть номера не брав. Видихаю. Йду на кухню попити каву. Дзвонить батько.

-Доброго ранку, ледащо! Що знову прокинувся в обіймах красуні. Працювати йти потрібно, а не гуляти зранку до ночі! Брат зранку  вже на роботі!- знову починає свою пісню батько.

Він у мене серйозний дядько. Захищав Нашу країну під час війни в найгарячішій точці. Там і отримав травму – залишився без ноги. Добре, що держава піклується про таких людей, тому отримав протез  та проходить реабілітацію. Матвій  старший за мене на 3 роки, тож теж уже захищав країну. Оскільки навчився гарно стріляти, збивав ворожі дрони. Щодо мене, то я трохи відлиняв від того всього. Маю проблеми з серцем, тож був серед цивільних, займався волонтерством.  Після закінчення війни батько з братом відкрили свою справу, а саме – будівельну фірму. Отримавши грант з Європи, почали будувати будинки для квартири, для тих, хто їх втратив.  Батько поставив брата правою рукою, о мене намагався зробити менеджером, але мене ця робота мало цікавила. Я хотів би чимось займатися іншим. Але чим я поки так і не вирішив. Тож коли батько в черговий раз подзвонив мені вранці я вирішив йому нагадати про свої думки.

-І тобі доброго ранку, тату. Ти майже вгадав. Зараз поп’ю кави і приїду на фірму. Але я тобі говорив, що я не хочу займатися будівництвом.- кажу йому.

-А чим же ти хочеш займатися? Дурня валяти?  Треба країну підіймати, а не фігнею займатися!- кричить мені батько в слухавку.

-Я шукаю. Скоро знайду справу до душі.- кажу йому і йду вдягатися.

-А поки будеш себе шукати, приїджай на фірму!- каже батько й відключається.

Одягаюся та прямую на фірму. Мене зустрічає Матвій.

-О, невже наше сонечко приїхало!- каже з сарказмом.

-Отож. Сонечко.- кажу я йому.

-Ти коли почнеш цікавитися справами фірми?- питає брат мене.

-Ніколи.- кажу йому.

-Ледащо.- каже мені і хитає головою.

-Нарешті.- каже батько виходячи з кабінету.- Берися за справи!- каже з докором.

-Ага.- кажу я  і йду на робоче місце.

А чим би я справді хотів займатися? Мені машини подобаються. Але ремонтувати їх я не вмію. Я закінчив факультет айті технологій, але щоб я дуже на цьому розумівся не скажу. Люблю співати.  В мене є навіть маленька група. Але ми ніде ще не виступали. Лише тренуємось і граємо для себе.

Добре. Пізніше подумаю про своє місце в житті, а зараз маю виконувати роботу.

Робочий час минув швидко і я викроїв трохи часу для фітнесу. Потрібно відвідати  в спорткомплекс.

-Привіт.- вітаюся з дівчиною на ресепшині.

-Олеже, привіт. Знову на тренування?- питає всміхаючись мені.

-Так, потрібно ж підтримувати себе в формі.- кажу я і йду в зал.

Маю власного тренера, що враховує всі мої хвороби. Сьогодні просив в нього більше навантаження, нащо той почав мене вчити життю. Після слів брата і батька, його були останньою краплею, тому вирішив змінити тренера.  І може й добре, що змінив, бо ним виявилася, ця гарненька брюнетка. Хоч і не нафарбована, й одягнена не дуже, та з гарною фігурою. А очі! Очі карі, та глибокі! Трохи ще з нею посперечався та задивився на дівчину, що займалася поряд. Тренерці це не сподобалося і почала мене вичитувати. Ох  же й мила, коли злиться. Після тренування йду на вулицю де зустрічаю Вікторію на лавці. Дівчина плаче і здається милим, нещасним кошеням. Дізнавшись в чому справа, вирішую її підвести додому. А вона виявляється дуже розумна дівчина! А ще я зрозумів, що вона дуже любить свою родину, а особливо батька. Він теж отримав травму під час війни. Ніколи б її не згадувати! Кляті кати, скільки людей погубили та покалічили, забрали в дітей дитинство! Ми втратили нашу маму. Вона загинула від міни, що не розірвалася не далеко від будинку.  Тому ми з батьком і братом лишилися втрьох.  Щоб прогнати сумні думки дзвоню тій дівчині, що була в спорткомплексі.  Вирішуємо зустрітися в клубі. Знову телефоную Максу і  - життя продовжується.

Бачу, мої любі читачі, що історія вам до смаку. Далі буде ще цікавіше. Хочеться поєнати кохання, плюс помріяти, про те, що буде після нашої перемоги. Ось познайомила з героями, тепер йдемо далі…

Якщо історія подобається, підтримуйте її зірочками.

Ваша Ірен Вастро.