Глава 12

— Моя валі… Безмежно дякую за запрошення, — вклонившись дракониці, Есмайра обдарувала натягнутою посмішкою. Валі була в покоях сама. Розташувавшись на канапі перед накритим столом, владним жестом звеліла служницям вийти у передпокій.

— Сідай, — вказала на крісло навпроти. — Оскільки не люблю трапезувати на самоті, вирішила запросити тебе, — гордовито кивнула невістці, яка граційно опустилася в крісло. На срібних тарелях красувалися вишукані наїдки, зокрема, салати, риба у вершковому соусі, нарізані фрукти. Також подали овочевий суп і напої. Про всяк випадок Есмайра блискавично перевірила страви відповідним артефактом на наявність отрути. На щастя, труїти її ніхто не збирався.

— Для мене велика честь трапезувати у вашому товаристві, моя валі, — мовивши не без фальші, Есмайра повільно пригубила вино, за посмішкою приховувала напруженість.

— Правитель відсторонив Естеллу від справ гарему, віднині моєю «правицею» будеш ти, — із цими холодними словами Арґарія поглянула у вічі правительці. — Саме цього ти й бажала, чи не так? — її погляд був далеким від дружелюбного, в зіщулених очах дракониці застигли крижини. — Що ж, вітаю… Ти ступила на першу сходинку шляху до влади… — іронічно відсалютувавши келихом, задумливо смакувала вино.

— Моя валі… Насправді я не керувалася жагою до влади, лише воліла встановити справедливість, — Есмайру насторожувала ця розмова. Хтозна, чого варто сподіватися від валі? — І я рада, що ні в чому не повинну Тіану не покарали, а мене непокоїла доля цієї юної наложниці…

— Доля потенційної суперниці? Як ти помітила, Тіана доволі вродлива… — звісно, Арґарія не вірила у щирість невістки. — Не виключено, що згодом повелитель забажає розділити з нею ложе, — звісно, не обійшлося без шпильки.

— Якщо й так, то на те воля повелителя, — маскуючи непрохану гіркоту, Есмайра продовжувала вдавати смиренність. — Мене лише тішить, що справедливість восторжествувала…

— Справедливість, авжеж… — протягнула валі з неприхованим сарказмом. — Завжди пам’ятай, моя дівчинко… Шлях до влади небезпечний, слизький. Кожен крок повинен бути виваженим, обережним, бо коли випадково оступишся, завжди знайдеться той, хто штовхне у спину, а падати з вершин буде боляче… — легка посмішка свекрухи здавалася хижою, як і натяки були вельми прозорими. Есмайра і не сумнівалася, що валі першою штовхне у спину, вдаючись до витончених підступів.

— Дякую за безцінні поради, — неквапливо куштуючи овочевий салат, Есмайра намагалася виказувати ввічливість. До придворних інтриг звикла змалечку, хоч і розуміла, що серед драконів доведеться нелегко.

— Мені відомо, що в тебе в Сільверберії був наречений, — свекруха неначе ненав’язливо шукала слабкі місця правительки. — Раель з роду Валедів, чи не так? — не без цікавості спостерігала за реакцією дівчини. Зі згадкою про Раеля серце Есмайри болісно здригнулося, обличчя на мить скам’яніло, а в очах промайнула глибока зажура. Звісно, спостережлива Арґарія це помітила. Невже невісточка кохала чи досі кохає цього сільверберійця?

— Так, в мене був наречений… Раель Валед, — не стала приховувати те, що валі вже відомо. Ледь опанувавши себе, Есмайра продовжувала виказувати незворушність. — Проте… Раель залишився в минулому, а я з волі богів стала дружиною повелителя та правителькою, — хоч як важко, але Есмайра посміхнулася. Спомини про Раеля краяли серце. Повсякчас забороняла собі думати про нього, від усіх приховуючи глибоку рану, яку щойно розворушила дракониця. Де ж ти, коханий? Невже змирився, що твоя Есмі належить іншому? Душа наче розривалася навпіл — між солодкими спогадами та жорстокими реаліями…

— Звісно, ти стала правителькою імперії, — здавалося, в лукавому погляді свекрухи промайнуло задоволення через те, що на секунду збентежила дівчину. — Але знай… Я не люблю, коли мені переходять дорогу та нехтують моїми наказами, бажаннями, — натяк на те, що Есмайра посміла дорікнути правилами гарему. Таке валі не пробачить.

— Я вам завше вірно служитиму, — хоч правителька і вимушено продовжувала трапезу, але в товаристві свекрухи шматок в горло не ліз. Та змія наче одним лише поглядом ладна була отруїти всі наїдки, які споживала сільверберійка.

— Гаразд… — валі промокнула губи білосніжним носовичком. — Після трапези можеш прогулятися в саду, опісля навідаєшся до гарему. Туран розповість про обов’язки, які досі виконувала Естелла... Звісно, правитель виказав до тієї наложниці милосердя після її витівки, оскільки саме вона втішає Його Могутність майже щоночі, — вкотре вколола, зачепивши за живе. Звісно, як завжди, Есмайра не виказала емоцій. Лише непокоїло те, що Арґарія згадала про Раеля… Але яким чином оте минуле може нашкодити? Хай там як, після обідньої трапези з валі залишився гіркий осад і зародилася незрозуміла тривога.

Есмайра вирішила, що прогулянка дійсно не завадить. У супроводі служниць покинула вежу й попрямувала в сад, де поміж дерев та барвистих квітів дзюркотіли численні мармурові фонтани. Оскільки ненавиділа жаркий клімат імперії, цей дивовижний сад був єдиним місцем, де царювала приємна прохолода. Поринувши у важкі роздуми та неспішно крокуючи алеєю, Есмайра раптом зупинилася та з подивом вирячилася на Санкварда, який зненацька з’явився на її шляху.

— Вітаю, моя правителько, — широко посміхнувшись, парубок шанобливо схилив голову, але вже за мить відверто протинав карими очима з грайливими бісиками. — Вирішили прогулятися? Гарне рішення, погода сьогодні чудова! У відсутності брата-правителя можу показати вам сад, — нахабно вишкірив білосніжні зуби.

— Дякую, вал’ерді, але сад покажуть мені служниці, — звісно, Есмайра розуміла, що варто уникати товариства чоловіків, аби палацом не ширилися брудні чутки. Як завжди, вороги можуть усе спотворити, зробивши з мухи слона.

— Не заздрю вашій самотності, моя правителько, — Санквард іронічно похитав головою. — Законний чоловік не ощасливлює своїм товариством, вдень заклопотаний у справах, а вночі… — багатозначно блимнув очима. — З наложницями втішається… — навіть зітхнув зі смутком, вочевидь вдаваним. — Моєму братові завжди діставалося все найкраще… Навіть дружина… Такий самоцвіт! Прикро, що ніхто не торкнеться цього самоцвіту… — в погляді був відвертий натяк, що й сам не проти розважити вродливу сільверберійку.