Глава 11

— Мій повелителю, сину мій… — зітхнувши, валі пригубила холодне вино з прянощами. Сидячи на канапі поряд з Гаррардом, лагідно торкнулася його руки. — Я вдячна богам за цей світлий день, за двох чудових синів, бо ви — мій найдорожчий скарб в усіх світах, проте… — зазирнула дракону в очі, не приховуючи хвилювання.

— Що вас турбує, моя валі? — Гаррард відповів теплим усміхом, запитливо вигнувши брову. Свою матір любив. Так, вона була владною, інколи жорстокою, але нерідко виказувала мудрість. Зрештою, рідна матір, рідна кров, а інтриги гарему його не хвилювали, оскільки в імперії є більш важливі справи.

— Санквард… Твій молодший брат, але… Між вами відчувається напруження, це мене й непокоїть, — валі докірливо похитала головою. — Ви ж не вороги, навпаки… Повинні бути, мов одне ціле, опорою роду та імперії!

— Не варто хвилюватися, моя матінко, — чоловічий голос вкутував ніжністю. — Я люблю брата, дбаю про нього, але його поведінка інколи не гідна вал’ерді, — за мить в очах спалахнули сталеві відблиски. — Протягом дня десь вештається, також не тішить його надмірна любов до розваг… Санквард вже не маленький хлопчик, йому варто подорослішати та цікавитися справами імперії…

Розмову валі й правителя перервав слуга. Шанобливо вклонившись, він знічено повідомив, що за дверима покоїв очікують Естелла та Її Могутність, бажають негайно побачитися з валі. Хоч Арґарія і сподівалася, що син звелить їм почекати, проте…

— Нехай увійдуть, — в очах Гаррарда чомусь блиснула цікавість. Дружинонька раптом завітала? Ще й разом з Естеллою… Хоч вночі пізнавав ту наложницю, але замість неї уява зрадницьки підкидала спомини першої шлюбної ночі. Сільверберійка, яка воліла підступом позбавити його магії… Гнівався на неї, але водночас і на себе, бо дозволив собі слабкість, яку вперто приховував за крижаним панциром. Мимоволі Есмайра чимось зачепила, сколихнула твердь його душі. Можливо, через це й досі мовчав про її зраду та справжні наміри, мотивуючи свої дії прагненням миру з Сільверберією? Ніщо не заважало продовжити війну, навіть за бажанням стерти те королівство, перетворити на попіл…

Есмайра увійшла з гордо піднятою головою, наче жодна сила не могла її зломити, але Естелла чомусь здавалася стривоженою, водночас смарагдові очі палахкотіли гнівом. Вочевидь уперті красуні не порозумілися… За мить вони зупинилися перед канапою та обидві шанобливо вклонилися перед правителем та валі.

— Я слухаю. Хотіли щось сказати? — в голосі Арґарії ковзнуло роздратування. Не любила, коли відволікали від розмов з сином.

— В гаремі трапився прикрий інцидент, — Есмайра не стала ходити манівцями й вирішила говорити першою, ніби впевнена у власній правоті. — Наложниця Делі стверджує, що Тіана вкрала в неї перстень. Без вагомих доказів дівчину звинуватили в крадіжці та кинули до в’язниці. Звісно, я хотіла все з’ясувати й коли попросила надати «драконове око», аби переглянути події минулої ночі, то мені не дозволили, — багатозначно кивнула на Естеллу, яка помітно хвилювалася.

— Моя валі… — наложниця намагалася триматися гідно. — Оскільки саме я ваша «правиця», то й сама хотіла в цьому розібратися…

— А як же правила гарему? — Есмайра посміхнулася не без іронії. — Гадаю, правила відомі всім… Насправді я, правителька, повинна бути «правицею» валі, чи станете заперечувати? У іншому разі правило буде порушено… Звісно, я гадала, що в Імперії Драґ, до того ж, в палаці, суворо дотримуються усіх правил та традицій, хіба не так? — покосившись на валі, на мить вловила її розгубленість. Хто ж сподівався, що чужинка так швидко освоїться?

— А що з крадіжкою? — Арґарія раптом вирішила спрямувати розмову в інше русло, маскуючи власний промах. — За крадіжку карають жорстоко… Десять ударів батогом та вигнання з гарему…

— Мені це відомо, моя валі, — Есмайра стиснула губи, обурена такою жорстокістю. — А якщо дівчина дійсно не винна? За що ж її карати без вагомих доказів?

— Якщо безлад буде в гаремі, в палаці, то незабаром він почнеться і в імперії, — голос Гаррарда проймав холодом, як і його погляд. — Попри все, необхідно дотримуватися правил, — поглянув на валі, яка мовчки кивнула. — Звеліть слугам, щоб принесли сюди «драконове око» з гарему. Якщо з’ясується, що наложниця винна в крадіжці, то її покарають. Хоч я маю і більш нагальні, важливі справи, але наразі й сам волію поглянути в очі крадійці… Ну, або безвинній жертві обставин, — підвівшись з канапи, невдоволено схрестив руки на грудях.

Зиркнувши з-під лоба на Естеллу, Есмайра помітила, як та вклякла в підлогу, а її пальці тремтіли. Боїться чогось? Також і валі свердлила її сердитим поглядом, наче здогадувалася про якийсь прихований підступ вірної наложниці. Якщо вже узявся плести інтриги, варто продумувати кожний крок, а Естелла досі не оступилася. Звісно, валі заплющувала очі на її дрібні інтриги в гаремі, оскільки бажала, аби саме ця дракониця була якщо не дружиною, то фавориткою її сина. 

За кілька хвилин увійшов слуга. Вклонившись, простягнув Гаррарду прозоро-бурштинову сферу завбільшки з невелике яблуко. Всередині у товщі скла виднілася чорна вертикальна зіниця. Артефакт і дійсно був схожим на око дракона. Стиснувши його поміж широких долонь, правитель, зосередившись, спробував активувати, проте…

— Хтось вивів з ладу артефакт, — граючи жовнами, злісно видихнув. — Доведеться віддати його магам, аби дали з ним раду…

Віддати магам? Есмайра розуміла, що це неприпустимо! Якщо «око» опиниться в руках придворних магів, то події минулої ночі можуть «випадково» зникнути, інтригани подбають про це.

— Гаразд, я особисто віднесу магам цей артефакт, — здавалося, Естелла полегшено видихнула й відразу простягнула правицю до Гаррарда. — Дозвольте, мій повелителю… — в її очах навіть зблиснув переможний вогник.

— Зачекайте… Це надто довго буде, — тихий, але впевнений голос правительки пролунав, наче грім серед ясного неба, а русява наложниця враз напружилася. Так і застигла з простягнутою рукою. — Ваша Могутносте, — Есмайра поглянула правителю у вічі. Як завше, там товща криги, крізь яку пробивалися дивні вогники. — Дозвольте-но мені спробувати відновити роботу артефакту. Хоч хтось і вивів його з ладу, але інформація досі там. Я це відчуваю…