Глава 10

Есмайра чаклувала над кліткою до глибокої ночі. Хай там як, значну частину потоків зуміла розплутати. Спостерігаючи за процесом омріяного звільнення, Тарі задумливо куштувала ягоди чорної ожини.

— Гаразд, на сьогодні досить, — мимохіть позіхнувши, втомлена правителька попленталася до купальні. Хоч вода й змиває бруд, але не зуміє очистити від болю гнітючих думок. Відчувши кепський настрій «хазяйки», Тарі навіть притихла. Не дошкуляла балачками та вимогами звільнити її якнайшвидше. Коли правителька рухнула на ложе, фейрі лише стиха зронила:

— Доброї ніченьки…

Хоч ніч і відносно добра, спокійна, але в голові Есмайри роїлися гіркі думки… Гаррард. Вочевидь цієї миті втішається з русявою зміюкою… Але чому ж так боляче? Лише через приниження? Дівчина переконувала себе, що так, проте зрадницьки виринали спогади першої шлюбної ночі. Вогонь шаленої пристрасті, вир палких пестощів, дужі й гарячі чоловічі обійми, у яких танула, мимоволі забуваючись за все… Як же стерти, знищити ті спомини? Такі солодкі й водночас ненависні… Гострою голкою протинала думка про завтрашню зустріч з Естеллою в гаремі. Та нахаба неодмінно зловтішатиметься. Із фальшивою посмішкою буде колоти словесними шпильками.

Вранці очікувано з’явилася Рена зі служницями. Ніяково відводячи погляд, відразу повідомила, що повелитель забажав снідати у власних покоях. Таким чином натякнула, що Естелла й досі там, з ним… Хоч Есмайра і стримано кивнула на те зі вдаваною байдужістю, але в грудях пекло вогнем. Той вогонь нещадно випалював порожнечу, перетворюючи серце на купку попелу.

— Звеліть, аби наїдки принесли до моїх покоїв, — холодно мовила до Рени. Отож, Есмайрі не обов’язково з’являтися на загальну трапезу у відсутності чоловіка, хоч це тішило, проте настрій був далекий від радісного.

Тарі мирно спала в клітці на соломі, підклавши долоні під голівку. На мить правителька їй навіть позаздрила. Воліла також десь усамітнитися й заснути, але натомість відразу після трапези доведеться прямувати до гарему. Попереду чергові потрясіння, які варто гідно зносити, без натяку на слабкість.

Гарем повелителя розташовувався на нижніх поверхах вежі валі, саме туди й прямувала Есмайра у супроводі служниць та кількох охоронців. Звісно, стороннім чоловікам було суворо заборонено заходити в гарем за винятком тих, хто добровільно відмовився від стосунків з жінками, а їхні «гріховні бажання й думки» було заблоковано магією жерців. Саме вони й охороняли гарем, натомість отримували гідну зарплатню, присвятивши життя служінню повелителю.

Діставшись переходу, що сполучав вежу валі з іншим палацом, охоронці Есмайри зупинилися, далі йти їм не дозволено. Есмайра та служниці попрямували вперед. По той бік переходу біля високої арки очікувала Естелла. Ще й вбралася, мов на свято. На наложниці красувалася пишна смарагдова сукня з відвертим вирізом, а надмірність дорогоцінних прикрас вражала навіть Есмайру. Таке враження, наче фаворитка повелителя навмисно демонструвала високий статус та прихильність правлячого роду до неї. Авжеж, усі ті дорогоцінності — щедрі подарунки Гаррарда після ночей утіх…

— Вітаю… Правителько, — стримано вклонившись, Естелла розтягнула губи у фальшивій посмішці, водночас знущальній, переможній, наче саме вона тут господиня. Поправивши розшитий самоцвітами поділ пишної сукні, награно позіхнула. — Трохи не виспалася… Ніч була насиченою, бурхливою, — не вельми скромний натяк на те, що вночі ділила ложе з правителем. — Що ж, за наказом валі покажу вам гарем…

— Охоче погляну, — вкотре маскуючи гіркий біль показовою незворушністю, Есмайра у супроводі служниць покрокувала слідом за Естеллою.

Загальне приміщення гарему вражало величчю й вишуканим інтер’єром. Тут не спостерігалося звичного антрациту, навпаки. Стіни з рожевого мармуру прикрашали золотисті гобелени, підлогу застеляли червоно-жовті ткані килими. Поміж високих колон, інкрустованих кришталевими квітами, спостерігалися численні круглі басейни, де саме цієї миті купалося кілька оголених наложниць, а інші величаво розвалилися на м’яких кріслах і канапах, обшитих бордовим оксамитом. Під високою стелею золотистими вогниками мерехтіли лампадки, мов розсип зірок у нічному небі. Авжеж, райське місце… Не дивно, що чимало дівчат мріяли опинитися в гаремі, насолоджуючись розміреним життям в розкоші.

Назустріч правительці та Естеллі вийшла низенька, дебела жінка. Її вільна сукня з червоного шовку була радше схожою на довгий балахон, розшитий золотистими візерунками. Смоляні коси, посріблені деінде сивиною, зібрані на голові в акуратну гульку.

— Вітаю, моя господине Естелло… Ваша Могутносте… — шанобливо вклонилася перед поважними особами. — Моє ім’я Туран. Саме я відбираю наложниць для повелителя, також наглядаю за гаремом… — Есмайру роздивлялася з неприхованою цікавістю, протинаючи чорними очима. Туран була сильною магинею, сільверберійка відразу відчула потужну енергію цієї літньої дракониці. Безсумнівно, вона вірно служить Естеллі й валі, в гаремі працювала вже багато років.  

— Квіточки гарему! — Туран гучно плеснула в долоні, відразу привертаючи увагу наложниць. — До нас завітала правителька! Хоче з вами познайомитися ближче! Негайно сюди!

Рвучко й налякано схопившись на ноги, наложниці поспіхом накинули шовкові халати, а ті, котрі купалися, враз повилазили з басейнів. За хвилину дівчата мовчки вишикувалися перед правителькою та Естеллою, яка споглядала їх зі скепсисом, мов дрібних комах. Неабияк напружені наложниці застигли, шанобливо схиливши голови. З цікавістю роздивляючись отих вродливих дівчат, Есмайра, хоч як дивно, не відчувала до них ненависті. Чомусь було їх шкода. Невже райська «золота клітка» вартує звичної свободи? Невже до кінця днів вони живуть лише мрією, аби опинитися на ложі Гаррарда та подарувати йому вал’ерді? Кожен з синів правителя носитиме цей почесний титул, а його матінка матиме чимало привілей… Есмайра не розуміла цих звичаїв, які вважала неприйнятними. Дракони… Годі й казати!