Глава 8

Есмайра і без слів Гаррарда розуміла, що життя в палаці буде не мед. Навіть якби дракон ставився до неї з пошаною, прихильно, то не уникнути підступів свекрухи та інших «змій». Що ж, доведеться морально готуватися до важкого протистояння! До того ж в словах Гаррарда відчувалася неприхована погроза. Есмайра не сумнівалася, що він навмисно робитиме її життя нестерпним. Якщо й не сам, ти кине на поталу місцевим драконицям.

Коли оголосили завершення трапези, дівчина полегшено видихнула, хоча й була впевнена, що усі негаразди попереду.

— Есмайро, за годину очікую на тебе в моїх покоях, — не встигла дівчина підвестися з трону, як до неї звернулася Арґарія. Зверхньо, навіть наказово. — Хочу ближче познайомитися з тобою.

— Як бажаєте, моя валі, — дівчина стримано кивнула у відповідь, вдаючи покору, хоча менш за все воліла опинитися в товаристві ненависної свекрухи.

— Що ж, в мене чимало невідкладних справ, — Гаррард також встав, а слідом мовчки підвелися інші дракони. Оскільки правитель поїв, то згідно з правилами, трапезу завершено. — Необхідно навідатися до південних кордонів та перевірити захист. Тірґаре, — звернувся до начальника охорони. — Збери загін, за годину вирушаймо. Повернемося до палацу з настанням сутінків, якраз перед вечірньою трапезою.

— Як скажете, мій повелителю, — мовив чорнявий, кремезний дракон Тірґар, підводячись з-за столу. — Захист дійсно не завадить перевірити, оскільки піщаники геть знахабніли… Повсякчас намагаються зламати захист попри усі домовленості…

На південь від Імперії Драґ простягалася безмежна пустеля, де мешкали піщані маги, їх називали піщаниками. Хоч ззовні ці істоти й схожі на людей, проте володіли унікальною руйнівною магією, якої боялися не лише жителі інших королівств, а й дракони. За бажанням піщаник міг одним лише доторком перетворити будь-кого, або будь-що на пісок. На щастя, саме дракони навчилися протистояти цій жахливій енергії магів пустелі, навіть зуміли створити на кордонах потужний захист, стримуючи піщаників від вторгнення на землі імперії.

Звісно, Есмайра також знала про піщаників, неодноразово читала про них у фоліантах. Хай там як, цих моторошних магів стримували саме дракони, бо в іншому разі вони б поглинули не лише їхню імперію, а й інші королівства, обертаючи усе навколо на пісок, на пустелю. Але цієї миті, крокуючи коридорами палацу, дівчина не думала про піщаників, бо попереду зустріч з валі. За кілька хвилин вона вперше опинилася у власних покоях, які завчасно підготували для неї служниці. Очікувано понура розкіш інтер’єру гнітила. Покої радше нагадували сільверберійський родовий склеп. Кам’яні антрацитові стіни без картин чи гобеленів, широке ліжко застелене постіллю з чорного шовку, лише портьєри на вікнах були червоними. Есмайра навіть не сумнівалася, що ці покої облаштували таким чином за наказом валі, яка добре знала смаки сільверберійців. Навіть меблі виготовлені з чорної деревини, а на підвіконнях красувалися у мармурових горщиках квітучі тюралі, кущі з золотистими дрібними квіточками. Есмайра не любила ці рослини, оскільки аромат квітів був надто різкий. Мимоволі скривившись, вона відразу звеліла служницям прочинити вікно, аби провітрити приміщення. Від понурого споглядання власних покоїв відволік знайомий писклявий голос фейрі, сповнений відвертого обурення…

— Повернулася?! Ти, «хазяйко»! Гадаєш, я стану миритися з долею невільниці?! — оскаженіло верещала розлючена фейрі з-поміж прутів золотої клітки, яка красувалася на столі біля вікна.

— Залиште мене на кілька хвилин, — звеліла Есмайра служницям. — Хочу поговорити з цією фейрі, — покірно вклонившись, служниці вийшли за двері, а правителька відразу кинулася перевіряти наявність артефактів прослуховування. Очікувано, що їх виявилося в кімнаті чимало, але Есмайра зуміла бодай на хвилину заблокувати їх своєю магією.    

— Бідолашна… — наблизившись до клітки, Есмайра скрушно зітхнула. — Гадаєш, я в захваті від такого «подарунка» валі? — співчутливо поглянула на маленьку істоту, яка відчайдушно вчепилася пальчиками в золоті прути «в’язниці».

— Тобі шкода мене?! То випусти на волю! — писнула фейрі, труснувши прозорими крильцями. — Боги Лісів, яке ж дикунство! Дракони нас переслідують і знищують у жорстоких забавках! — в зелених оченятах зблиснули гіркі сльози. — А я… Я не проста фейрі, я принцеса Тарі Ельвійська! За кілька днів повинна була одружитися з принцом з сусіднього лісу, але… Дракони зруйнували мої плани, моє життя! А ти… Якщо маєш хоч краплину співчуття, то відпусти!

— Я б залюбки, але… — торкнувшись клітки, Есмайра відчула потужну магію свекрухи. — На жаль, валі заблокувала цю клітку… Я навіть не можу дверцята відчинити… — розуміла, що дракониця навмисно так вчинила, аби добросердна невістка не зуміла звільнити фейрі. — Але… Я обіцяю, щось вигадаю! Зрештою, спробую поступово розплутати магічні потоки валі… — відчувши складне сплетіння тих потоків, понуро насупилася. — Звісно, це складно, але…

— То зруйнуй ту кляту магію! Випусти мене! — скрикнула Тарі, гримнувши кулачками об прути. — Яке свавілля! Я принцеса, а не якась річ! Я поважна фейрі! Не хочу тут сидіти… — схлипнувши, розпачливо затулила долоньками обличчя.

— Обіцяю, я спробую… — Есмайра задумливо перевела погляд на портальний перстень-артефакт, що досі виблискував на її пальці. — Але натомість… Пообіцяй, що допоможеш мені. Мій портальний артефакт розряджений, його варто зарядити та повернути мені. Виконаєш моє прохання? Це важливо… — звісно, правителька розуміла, що у разі звільнення, фейрі може зникнути з артефактом та ніколи не повернутися, але це була маленька надія на порятунок.

— А що, в цьому драконячому лігві немає магнакопичувачів, аби зарядити твій артефакт? — припинивши схлипування, Тарі з цікавістю втупилася в Есмайру.

— На жаль, в цьому палаці я така ж невільниця, як і ти, — зітхнувши, правителька просунула вказівний палець поміж прутів клітки, але фейрі відсахнулася, наче боялася її. — Не лякайся мене… Я тобі не ворог, — зронила зі смутком, помітивши в зіщулених оченятах істоти відверту недовіру. — Я не дракониця, а сільверберійка…