Глава 6

Есмайра і гадки не мала, які саме думки вирували в голові дракона. Чомусь в його очах то вогонь палахкотів, то крижані, сталеві відблиски з часткою незрозумілої злоби. Та й що дивного? Хіба вона кохана, бажана? Не виключено, що Гаррард подумки линув до русявої наложниці Естелли… Невже на ложі цієї ночі мріятиме про іншу?

«Зберися, Есмі! Варто гідно знести цю ніч, а опісля матимеш омріяну свободу…» — саме так втішала себе дівчина.

— Гадаю, це вже не знадобиться, — прохрипівши рішуче, Гаррард рвучко шарпнув рушник, блискавично стягуючи його з Есмайри. Обурено зойкнувши, вона вкотре затулилася тремтячими рученьками, наче позбавили останнього захисту. Кинувши вогкий рушник на підлогу, дракон підхопив оголену дівчину на руки й впевнено покрокував до кімнати. Кожен його крок відлунював стукотом серденька в її грудях. Есмайрі здалося, що його серце також стугоніло. Та чи є в цього звіра ото серце? 

Опустивши дружину на широке ложе горілиць, Гаррард, нависаючи зверху, зазирнув в округлені чорні плеса. В них немов застигла ця ніч, виграючи золотистими відблисками зірок. Дракон на мить завмер, упершись кулаками в ліжко обабіч тремтячої дружини. Боги, яка ж вона малесенька й тендітна, мов весняна квіточка! Невідривно спиваючи її погляд, Гаррард наче чекав на щось. І що ж волів почути? Якесь зізнання? Та з губ Есмайри не злетіло жодного слова. Навіть дух затамувала в очікуванні невідворотного.

— Страх… Це не найкраще почуття у першу шлюбну ніч… — дракон видихнув їй в обличчя з хрипким шепотом. — Це лише безглузда перепона, за якою криється справжня насолода… — схилившись, ковзнув гарячими вустами її щокою й за мить накрив пухкі дівочі губи. Смакував їх неквапливо, але владно, вимогливо. Заразом спивав її судомне зітхання. Наче карбував те, що йому належить. Есмайра незчулася, як мимоволі почала відповідати. Несміливо. Здригнувшись, уперлася долоньками в його груди. Пальцями відчула вогняну твердь отих м’язів, та чи у її силах зрушити скелю?

— Надто напружена… — прошепотів чоловік, злегка відсторонившись. — Варто розслабитися… — вкотре зазирнув в її очі, але у тих нічних озерцях вже поволі танув недавній липкий страх, змінюючись медовим серпанком. Невже тліє вогник відповідного бажання? Гаррард лише чекав на це. А з будь-якої іскри невдовзі розгоратиметься й пожежа…

Пестощі дракона були сповнені пристрасті. Його долоні впевнено досліджували спокусливі вигини дівочого тіла, немов вимальовуючи цими доторками на ніжній шкірі невидимі вогняні візерунки. Невже цей звір може бути таким лагідним? Невже ці руки не лише вбивають, а вміють дарувати насолоду? І губи… Його губи із шалом терзали, зминали її вуста. Гаррард наче прагнув наповнити собою до країв. А Есмайра корилася йому, розчиняючись у цьому небажаному єднанні. Чи вже й такому небажаному? Як пояснити те, що її тіло озивалося дивовижною вібрацією кожної клітинки? Десь у солодкому вихорі промайнув спалах різкого болю, проте за мить розтанув зі здавленим стогоном, який Гаррард поглинув жагучим цілунком. Есмайра вже геть не думала як і про знеболювальний артефакт, так і про ненависть до цього чоловіка. Цієї миті усі думки десь розчинилися, немов їх нещадно зметало вогняним вихором.

Есмайра й не знала, скільки часу минуло у вирі цього шалу. Після бурхливого єднання Гаррард раптом різко відсторонився, а в сталевому погляді промайнула звична крига. Торкнувшись припухлих губ, дівчина водночас пильно спостерігала за драконом. Авжеж, отримав бажане та виконав подружній обов’язок… І знову став відчуженим, холодним, наче щойно нічого не було. Така його поведінка мимохіть озвалася в Есмайри гіркотою, навіть образою. Гаразд, нехай лише ляже та засне… Стиснувши губи, вона зловтішно примружилася. Хоч як дивно, дракон наразі не збирався спати, не схожий на втомленого, хоча й витратив чимало сил на палкі любощі. Навпаки. Він раптом встав з ложа та розвернувшись спиною до напруженої дівчини, кількома ковтками опорожнив келих з прохолодним червоним вином.

— Що ж, Есмайро… — стягнувши зі столу гострий клинок, різко розвернувся. — Так і не почув від тебе правду, хоча й чекав… Давав тобі шанс… — його погляд враз скрижанів, виморожуючи і застиглу на ложі дружину. — Отож, маєш при собі артефакт, який повинен був поглинути мою силу, — зловісно стиснувши пальцями руків’я зброї, наближався з похмурою рішучістю. — Гарно вигадала… Мабуть, план твоїх величних батьків… — зневажливо цідив кожне слово, навіть перейшов на «ти», наче звертався до звичайної наложниці.   

Есмайра враз зблідла та заклякла у жаху. Богиня Сільвара… Як він дізнався?! Хто ж його сповістив? Гаррард не міг відчути цей артефакт! Можливо, варто усе заперечувати? Чи врятує її брехня?

— Який артефакт? — округливши очі, дівчина зобразила подив, хоча й сама тремтіла. — Про що ви кажете? Це маячня… — її голос здригнувся.

— Артефакт, який вплетений в твої коси, — відрубав дракон, пропалюючи зіщуленими очиськами. Погляд, гостріший за лезо клинка. — Есмайро… А ніченьку ти мені подарувала гарну… Хоч і відсутній досвід у любощах з чоловіками, проте ти порадувала не гірше за будь-яку наложницю… — прохрипівши з відвертою люттю, водночас загрозливо насувався на оторопілу дружину, а у правиці зловісно блиснув клинок. Невже збирався перерізати їй горлянку? Що завадить Гаррарду вбити її та опісля продовжити ворожнечу з Сільверберією? Зрештою, власне життя дороге… Необхідно якнайшвидше забиратися звідси геть. І коли Есмайра проявом магії спробувала активувати портальний артефакт-перстень, раптом відчула, що він без краплини енергії. Охопило липким жахом. Бути цього не може… Вона ж зарядила його в палаці, а опісля відразу перевірила! Що відбувається? Хто ж так підступно кинув її на поталу дракону?

Наблизившись до дружини, Гаррард різким рухом приставив холодне лезо до тендітної шиї. Водночас з ненавистю зазирав в дівочі очі, спиваючи її липкий страх.

— Якщо бажаєте вбити, то вбивайте! — скрикнула Есмайра, відчайдушно маскуючи страх непохитною рішучістю. — Радше гідно прийму смерть, ніж житиму тут, серед драконів!