Глава 5

Подружні покої розташовувалися у найвищій вежі східного крила палацу, саме туди прямували Гаррард і Есмайра в супроводі охоронців та родичів. Авжеж, згідно зі звичаями, молодят перед першою шлюбною ніччю супроводжували до покоїв найближчі родичі, освітлюючи шлях магічними лампадками. Підтиснувши губи, слідом за подружжям велично крокувала валі, а також Санквард, батьки Есмайри та її молодша сестра Алмайра.

Ще недавно принцеса мріяла про першу шлюбну ніч з коханим Раелем, а саме цієї миті почувалася так, наче прямує на страту. Серденько в грудях навіть не стугоніло, воно застигло крижаною брилою. Ледь переставляючи ватяні ноги, дівчина титанічним зусиллям стримувала непрохані сльози. В темних плесах гіркотою зблиснула волога, до горла підкотився клубок. Наче сама падала у безодню холодного мороку й ніхто вже не врятує, не витягне… Де ж ти, Раелю? Де ж ті промені тепла твого серця? Що відчуватимеш цієї ночі, коли твоя Есмі віддаватиметься іншому?

Есмайра незчулася, як зупинилася біля високих, масивних дверей з чорного дерева й оздоблених позолотою, а поряд кремезною скелею застиг Гаррард. Законний чоловік… Такий чужий, небажаний… Що ж приховує за зверхністю і товщею криги?

— Нехай ваше ложе осяюватимуть Боги Полум’я! — владний голос валі пролунав для дівчини, мов вирок. Біля входу до покоїв чатували охоронці. Мовчки вклонившись, вони відчинили двері. Наче шукаючи надію на порятунок, Есмайра мимохіть обернулася до батьків й сестри, натомість матір відповіла ледь стриманим кивком, а в її очах застигла холодна рішучість. Юна донька повинна виконати місію.

Двері рипнули й зачинилися за спиною, відрізаючи шлях до відступу, Есмайра і дракон залишилися в покоях наодинці. Біля вітражного вікна красувалося широке ложе, над яким височів балдахін з червоного оксамиту. Дівчина мимоволі вклякла у жаху, споглядаючи це «місце страти»… Білі шовкові простирадла, на яких невдовзі повинні залишитися плями її крові, доказ невинності… Мабуть, той шовк холодний, як серце ворога. Замість палких любощів з коханим — біль, приниження, обов’язки…

— Вам не подобаються покої? — тишу порушив хрипкий, їдучий голос Гаррарда, водночас змушуючи дівоче серце здригнутися. — Зважаючи на вираз вашого обличчя… Наче вас привели до в’язниці… — застигши перед блідою дружиною за кілька кроків, дракон схрестив руки на грудях та водночас саркастично вигнув смоляну брову. Глузує? Знущається, бо відчув її страх?  

— Особисто мене трохи гнітить надмірність чорного в інтер’єрі палацу, — ледь опанувавши себе, Есмайра показово задерла підборіддя й зазирнула в нахабні, зіщулені чоловічі очі, а в тих крижинах виблискували сталеві вогники. Якщо зухвальця тішить її страх, не варто його виказувати. Зрештою, Есмайра не чергова наложниця правителя, а законна дружина. Отож, варто і поводитися відповідно. Демонструвати твердь, а не тремтіти, мов полохливий заєць. — Мені потрібна купальня… Хочу трохи освіжитися! — хоч як важко, але в кожне сказане слово вкарбовувала владність, рішучість.

— Там, — Гаррард величаво кивнув на двері, вхід до суміжного приміщення купальні. — Можу допомогти скинути сукню, — обдарував їдучою посмішкою. Ще й втупився незмигно, протинаючи отими очиськами, наче клинками…

— Сама впораюся! — різко випалила Есмайра, а дракон на те іронічно хмикнув, хитаючи головою. Вочевидь гадає, що молода та незаймана дружинонька його боїться. Звісно, не без того, проте Есмайра бажала усамітнитися, аби влести в коси доленосний артефакт, який досі приховувала під рукавом весільної сукні. — Хоча якось дивно, що мені, правительці, доводиться обходитися без допомоги служниць… — наче намагалася підкреслити власну значущість.

— Зазвичай в нас заведено, що саме в першу шлюбну ніч дружину роздягає її законний чоловік, — пропалюючи дівчину оцінюючим поглядом, дракон помітив, як після отих його слів дівочі щічки спалахнули, а пухкі вуста здригнулися… Авжеж, соромиться! Ще й ті вуста, немов стиглі вишні… Цікаво, чи хтось їх цілував? Гаррард намагався зосередитися на тому, що незабаром пізнаватиме невинне дівча. Водночас відкидав гріховні думки про фаворитку Естеллу, палку й спокусливу драконицю… Зрештою, невдовзі ділитиме ложе і з нею, а до покоїв сільверберійки навідуватиметься раз на місяць, оскільки вона повинна подарувати імперії спадкоємця трону. Доведеться виконувати подружні обов’язки, а для нічних солодких утіх окрім Естелли має ще й гарем.

Без зайвих роздумів Есмайра шуснула до купальні. Зачинивши двері зсередини, полегшено видихнула через короткочасну втечу від невідворотної долі. У теплому повітрі витав аромат пахощів квітів і трав. Біля стіни спостерігалася велика купіль з чорного мармуру, наповнена водою, також слуги залишили в приміщенні кілька рушників та шовкові халати. Хай там як, скупатися не завадить. А краще би й взагалі залишитися тут довіку, або пурхнути пташкою з віконця надвір та зникнути геть з цієї триклятої імперії… Авжеж, про таке щастя годі й мріяти! Злісно стиснувши губи, дівчина самотужки розшнурувала тугий корсет. Докладаючи зусиль, нервово стягувала ненависну сукню й фату, яка за мить спадала на підлогу сріблястою хмаринкою. На собі залишила лише прикраси-артефакти. Зокрема й портальний перстень, який активує задля втечі.

Залишившись у чому мати народила, Есмайра відразу розмотала на зап’ястку стрічку-артефакт та за кілька хвилин вплела її в коси, ще й приховала поміж густих локонів. Діставшись купелі, занурилася в теплу воду й мимоволі заплющила повіки. Бодай мить блаженства… Намагалася не думати про те, що буде далі. Лише зараз відчула втому після важкого, насиченого дня. Вдихаючи аромат пахощів, намагалася розслабитися. Десь зникали думки, які щойно хаотично роїлися в голові. Думки про важливу місію, про загальну ненависть та ворожість драконів, про покладений на неї обов’язок врятувати Сільверберію, про Раеля… Не варто цієї ночі думати про Раеля, адже серденько розриватиметься від нестерпних мук через єднання з некоханим. Гаррард… Який він на ложі? Чи грубий, жорстокий? На щастя, Есмайра мала при собі знеболювальний артефакт, один з перснів. Отож, біль фізичний не лякав, а все інше… Стерпить. Просто лежатиме з заплющеними очима під час «тортур» та лічитиме оті важкі хвилини… Раптом рипнули двері купальні, нещадно руйнуючи недовгу блаженну мить.