Глава 4

За наказом Гаррарда принцесу супроводили до окремих, як виявилося, її власних покоїв. Хоч замок дракона і вражав величчю, проте інтер’єр здавався Есмайрі гнітючим, незатишним. Можливо, через надмірність чорного і червоного, поєднання цих кольорів спостерігалося скрізь, як в коридорах, так і в приміщеннях. На щастя, в стіни замку були вмонтовані охолоджуючі артефакти, адже в Імперії Драґ панував жаркий клімат.

В покоях на Есмайру очікувала служниця. Літня дракониця з попелястим волоссям та сталево-сірими очима.

— Вітаю, Ваша Високосте, — вклонившись, за мить протнула цупким, вивчаючим поглядом. Схоже, як і усі, не вельми раділа, що незабаром правителькою стане чужинка-сільверберійка. — Я Рена, ваша покоївка. Мені звеліли привести вас до ладу після польоту та супроводити до Ритуальної Вежі на шлюбну церемонію, — із показовою ввічливістю в голосі ковзнув холод.

Оскільки на Есмайрі вже красувалося весільне вбрання, служниці лише залишалося причесати її густі коси та нанести макіяж. Зрештою, вправна Рена впоралася швидко. Роздивляючись власне відображення в настінному дзеркалі, принцеса напружено розмірковувала щодо розвитку подальших подій. Нервово поправивши рукав сукні, приховувала на зап’ястку наданий матір’ю артефакт. Доведеться вплести стрічку в коси після церемонії, перед шлюбною ніччю.

Окрема Ритуальна Вежа розташовувалася неподалік від замку та являла собою подобу кам’яного храму. Вочевидь особистий храм правителя та місцевої знаті. На площі біля цієї вежі збирався натовп, що прагнув видовищ. Авжеж, весілля Гаррарда — подія важлива… Місцеві мешканці невдоволено обговорювали чужинку-наречену, не приховуючи обурення. Майбутня правителька не дракониця, ба більше, сільверберійка!

Коли Есмайра у супроводі охоронців вийшла надвір, натовп розступився, утворюючи коридор до входу Ритуальної Вежі. Не зважаючи на злісні, спопеляючі погляди, принцеса крокувала з гордо піднятою головою. Чи бентежила її ота атмосфера загальної ненависті? Намагаючись про це не думати, Есмайра подумки зосередилася на подальшій важливій місії. Невдовзі позбавить осоружного дракона його сили, а опісля назавжди зникне зі зміїного лігва. Ця думка надавала впевненості, рішучості.

Всередину вежі пропустили лише представників місцевої знаті, а також поважних сільверберійців, які кілька хвилин тому прибули крізь портал. Звісно, серед них спостерігалися батьки Есмайри, молодша сестра Алмайра, кілька вірних охоронців правителя Сільверберії, а також і його радник Ілар Валед, батько Раеля. Помітивши рідних, Есмайра відчула, як зрадницьки стиснулося в грудях серце. Звісно, коханий не прибув на злощасне весілля… Та це й на краще. Як би зуміла спокійно поєднати себе узами шлюбного ритуалу з драконом, коли поряд коханий?

«Де ж ти, Раелю? Залишився в Сільверберії, де й залишилося моє зранене серце… Чи боляче тобі? Хоч я і змушена приховувати власний біль за маскою незворушності, але моя душа розривається у муках… Доведеться розділити ложе з тим, хто ненавидить мене… Доведеться подарувати ніч некоханому заради нашого майбутнього… Якби ж ти зумів почути мене, Раелю! Як же гірко, що погодився віддати мене на поталу ворогу…»

Біля вівтаря очікував Гаррард. Нерухомо застиг кремезною скелею. Навіть на відстані протинав крижаним поглядом наречену-чужинку, яка неохоче наближалася назустріч невідомості. Чорне урочисте вбрання личило суворому правителю. Шовкова сорочка та шкіряні штани. На спину спадав довгий антрацитовий плащ, розшитий сріблястими рунами. Кам’яне обличчя неначе не виказувало емоцій, лише різкі вилиці напружилися, а губи стиснулися в тонку смужку. Годі й казати, не чоловік, а неприступна крижина… Неподалік від вівтаря велично застигла його владна матінка-дракониця, поважна валі Арґарія. З появою Есмайри демонстративно хмикнула, задерши підборіддя. Усім виглядом виказувала невдоволення через цей вимушений шлюб сина з чужинкою. Звісно, валі була не сама, а в товаристві кількох знатних дракониць. Есмайра вже й не здивувалася, коли серед них помітила Естеллу. Скільки ж відвертої ненависті та зневаги палало в її смарагдових очах! Наче одним лише поглядом воліла пропалити в принцесі діру… Авжеж, осоружна сільверберійка вкрала її щастя, її мрію!

— Цього дня Боги Полум’я благословлять шлюб нашого повелителя Гаррарда з роду Даараґів та принцеси Есмайри з роду Лаері! — в залі Ритуальної Вежі залунав басовитий голос жерця-дракона. Неквапливо наблизившись до вівтаря, цей худорлявий чоловік в червоній мантії поклав на кам’яний вівтар вогняну сферу, шлюбний артефакт з магією драконів. Звісно, принцесі вже було відомо про особливості місцевого шлюбного ритуалу. За вказівкою жерця молодята одночасно занурили долоні у полум’я магічної сфери, яке огорнуло напрочуд приємним теплом. Також Есмайра та Гаррард мовили певні шлюбні заклинання й опісля сфера спалахнула, за мить утворюючи вогняні цівки, які пов’язали магією як і зап’ястки правителя та принцеси, так і їхні сутності.

— Вітаю! Боги благословили цей шлюб! — схоже, цей факт здивував навіть жерця. Вочевидь він сумнівався, що ритуал завершиться успішно і вищі сили поєднають дракона з сільверберійкою… Можливо, на це сподівалися й валі з Естеллою, оскільки після слів жерця вони помітно зблідли та нервово переглянулися, а зеленоока фаворитка навіть зубами скреготнула.

«Не очікували, зміюки…» — звісно, принцеса помітила їхню реакцію. Коли вогняні цівки розчинилися в повітрі, Есмайра гордовито задерла голову й навіть наважилася обдарувати отих хижачок переможною посмішкою. Хоч усім серцем не бажала цього шлюбу, але водночас охоплювало дивним запалом довести пихатим драконам, що вона вартує їхнього могутнього правителя. Зрештою, навіть боги це підтвердили.

Після церемонії гості й молодята попрямували до замку на урочистий бенкет. Велично карбуючи кроки, Гаррард мовчки супроводжував вже законну дружину Есмайру до бенкетної зали центральної вежі. Коли неохоче простягнув лікоть, вона несміливо поклала на згин тремтячу долоньку. Долаючи шлях до зали, намагалася не дивитися на дракона. Чи боялася, чи соромилася? Зрештою, навіщо на нього дивитися? Аби вкотре побачити в отих крижаних очах відверту зневагу?