Глава 2

Діставшись власних затишних покоїв, бліда Есмайра повільно опустилася на ліжко, через потрясіння зрадницьки підкошувалися ноги. Хоч сльози нещадно душили, але не давала їм волю. Принцесу змалечку вчили, що сльози — ознака слабкості. Розстібнувши тремтячими пальцями фібулу на плечі, стягнула плащ й судомно видихнувши, втупилася скляним поглядом в матінку-королеву та молодшу сестру Алмайру, вони мовчки розташувалися на обшитій оксамитом канапі. Напружено підтиснувши губи, королева Едель проявом магії відразу активувала полог тиші, аби сторонні не зуміли підслухати важливу розмову.

— Мамо, ви чули? Цей звір забажав, щоб я летіла верхи на ньому до його замку… — приречено зронила Есмайра. Розпачливо труснувши головою, злісно зминала пальчиками шовкову ковдру на ліжку. — І наше весілля… Відразу після прибуття… Свята богиня Сільвара! Як я це витримаю?!

— Ти змушена… Доню, ти сильна! Дівчинко моя… В нас немає іншого вибору, — в карих очах Едель застиг гіркий смуток з часткою похмурої рішучості. — Моя б воля… Власноруч би відтяла голову тому звіру магічною блискавкою! — в погляді враз зблиснула люта ненависть. — Кляті дракони! Аби ще дізнатися, хто нас зрадив… — процідила крізь зуби. — Хтось нейтралізував охоронні артефакти фортеці…

— Бідолашна Есмі… Мені так шкода тебе… — скрушно зітхаючи, Алмайра задумливо зиркнула на сестру. Хоч молодшій принцесі недавно виповнилося вісімнадцять, але вже у такому юному віці вона навчилася плести інтриги не гірше, ніж досвідчена придворна магиня. — Мамо… Чи варто віддавати нашу Есмі на поталу тому дракону? Чи можливо бодай щось вдіяти, завадити? Ще й летітиме разом з ним! Як на мене, безглуздий звичай! Невже не міг дозволити Есмі створити портал, як нам?! — злісно пирхнувши, водночас поправила темно-каштанові кучері, що спадали на спину шовковистими завитками. Як і старшу сестру, боги не обділили цю дівчину вродою. Алмайра була стрункою, витонченою та з милим личком, в карих очах завше виблискували хитрі вогники.

— Алмі, я й сама від цього не в захваті, — мовивши до молодшої доньки, королева повільно підвелася з канапи. Наблизившись до понурої Есмайри, опустилася біля неї на краєчок ліжка. — Есмі змушена одружитися з Гаррардом та розділити з ним ложе, але… Це лише необхідна частина нашого з батьком задуму, — погляд Едель враз зробився крижаним. — Саме цієї миті вирішується доля нашого королівства… Ваш батько звелів влаштувати урочистий бенкет для Гаррарда та його знатних прибічників, зараз вони трапезують в бенкетній залі. Сподіваємося, наш король зуміє під час розмови задобрити тих звірів… Звісно, він обіцятиме їм цілковиту покору сільверберійців в обмін на те, щоб наш рід Лаері й надалі правив в цьому королівстві, але… — різко обернувшись до Есмайри та торкнувшись кінчиками пальців її блідої щічки, зазирнула в застиглі очі доньки. — Зараз слухай мене уважно, — в голосі промайнула сталева інтонація, як ознака того, що матінка збиралася повідати щось дійсно важливе. — Я маю при собі потужний артефакт, виготовлений нашими придворними магами, — з розшитої діамантами сумочки на поясі обережно вийняла тонку, темну стрічку й поклала на коліна старшої доньки. — Есмі… Перед весіллям необхідно вплести оце собі в коси, але непомітно. Цей артефакт… Насправді поглинач магії драконів, — витримавши паузу, вловила в погляді Есмайри вогники цікавості, навіть Алмайра скочила з канапи та квапливо наблизилася до матері й сестри. — Але скористатися артефактом зумієш лише після того, як розділиш з Гаррардом ложе, оскільки у єднанні всі маги обмінюються часточками енергій… — з останніми словами злісно стиснула губи. Хай там що, не воліла, аби її дорогоцінна донька кохалася з ворогом. На жаль, необхідність. — Таким чином налаштовані магічні потоки артефакту… Коли той звір засне, виплутаєш стрічку зі свого волосся та торкаючись нею шкіри дракона, мовиш поглинаюче заклинання, ти його знаєш… Опісля артефакт активується й за лічені секунди поглине силу ворожого правителя, а ти зникнеш крізь портал та повернувшись сюди, до палацу, принесеш нам цей артефакт. Портальний перстень завжди носи при собі. До речі, раджу вже зараз піти до придворного мага Лаерса та віддати йому перстень задля перевірки, також звели, аби додатково підживив його магією. Гадаю, до вечора Лаерс впорається… Особисто звелю, щоб поквапився!

— І що далі? Гаррард оскаженіє! Навіть не сумніваюся, що після цього дракони повернуться до Сільверберії та забажають помститися… — в очах Есмайри зблиснув відвертий страх.

— Доню… Це непростий артефакт… — розтягнувши губи в задумливій посмішці, королева кивнула на темну стрічку, що лежала на дівочих колінах. — Коли поглинач з енергією Гаррарда Даараґа опиниться в наших руках, ми зуміємо контролювати колективний розум і інших драконів, навіть ментально впливати на тих звірів… Отож, їхнє трикляте військо навіть не наблизиться до Сільверберії, а немічного правителя чекає незавидна доля… — зловтішно зіщулила очі. — Він в такому стані буде неспроможній правити і влада перейде іншому дракону, а кому саме? Це вирішуватимемо ми, сільверберійці, а щодо Гаррарда… — в жіночому погляді спалахнув зловісний блиск. — Його необхідно знищити. Зрештою, позбавленого сили дракона хтось з наших магів-воїнів викликатиме на чесний поєдинок та спровадить до богів… Бажано, щоб той звір показово загинув від руки сільверберійця, аби інші дракони в подальшому боялися нас, остерігалися! Нехай це послужить їм уроком…

— Гарний задум, мамо… — Алмайра задумливо втупилася в стрічку-артефакт на колінах застиглої сестри. — Ми… Контролюватимемо драконів? Лише шкода Есмі… — судомно зітхнула. — Їй доведеться пожертвувати невинністю…

— Я згодна, нехай, — в тихому голосі Есмайри відчувалася непохитна твердь. Її невинність? Не надто велика жертва заради блага королівства… Та чому душу гризли болючі сумніви? Коханий Раель… Як же мріяла, щоб саме він був перший і єдиний! Раель Валед, зі знатного, могутнього роду срібних магів… Навіть Його Величність схвалив вибір доньки та майбутній шлюб. Батько Раеля, Ілар Валед, обіймав при дворі посаду королівського радника, сільверберійський правитель довіряв йому, як нікому іншому…