Глава 1

— І це моя майбутня дружина? Оця… трісочка? — Гаррард прикипів сталевим, оцінюючим поглядом до тендітної дівочої постаті, яка нерухомо застигла за кілька метрів посеред центральної площі завойованого ним міста Істар. Сільверберійська принцеса Есмайра. Такий цінний, але водночас небажаний трофей… Наче навмисно вбралася в строгу, закриту сукню, поверх якої красувався вільний бордовий плащ, розшитий золотистими візерунками, ще й обличчя приховувала темна вуаль. Позаду принцеси велично височів замок, зведений з сірого мармуру. Рідний замок, який невдовзі їй доведеться покинути проти волі… Завойовуючи нові землі, непереможні дракони, зрештою, дісталися неприступної фортеці Сільверберії й після тривалої облоги підкорили її. Не зважаючи на факт завоювання та власну перемогу, правитель Гаррард Даараґ розумів, що лише силою довго не втримати владу та прихильність місцевої знаті й з огляду на це мудрі старійшини порадили узяти за дружину старшу доньку місцевого короля.

— Ваша Могутносте, це принцеса Есмайра з роду Лаері, — голос дракона-старійшини Радіфа здригався у хвилюванні. Наблизившись до насупленого Гаррарда, він несміливим жестом вказав на нерухому дівочу постать. — Ваша… Майбутня дружина… Хоч вона і не дракониця, але… Ви ж розумієте, цей шлюб гарантує нам цілковиту покору сільверберійців…

— Авжеж, гарантує… — скептично хмикнувши, Гаррард стиснув губи. Насправді жителі цих земель вважалися сильними магами, їх ще називали «срібними магами». Створюючи потужні артефакти, вони мали змогу успішно протистояти навіть драконам, проте… На жаль чи на щастя для ворогів, серед срібних виявилися невідомі зрадники, які нишком та підступами нейтралізували захисні артефакти фортеці під час облоги та без бою впустили драконів на територію нескореного міста. Можливо, хтось не бажав, аби дарма проливалася кров, хтозна?

Карбованим кроком Гаррард рішуче наблизився до принцеси, мов заматерілий хижак. Хай там що, «трофей» варто оглянути, неабияк дратувала надмірність одягу та клята вуаль… Ховається від нього, від невідворотної долі? Як відомо, знатні дракони мали право у власних помешканнях утримувати наложниць навіть попри наявність законної дружини, а Гаррард й взагалі обзавівся гаремом. Здебільшого, вродливі дівчата добровільно погоджувалися ділити ложе з могутнім правителем, навіть підступами виборюючи його увагу, прихильність. За палкі ночі щедро винагороджував. Зрештою, ще з юності Гаррард звик до покори наложниць, які зазвичай поставали перед ним у відвертих вбраннях та з жагучим блиском в очах з єдиною метою звабити, дарувати насолоду…

— Навіщо ж ховатися? — буркнувши сердито, правитель драконів простягнув правицю до обличчя Есмайри та різким рухом відкинув щільну вуаль. Дівчина навіть не ворухнулася, лише здригнулася ледь помітно й за мить, гордо піднявши голову, зазирнула Гаррарду у вічі. Сталево-сірі, крижані. Наче виморожували зсередини, протинаючи душу. Навіть на відстані той дракон здавався кремезним, а зблизька й поготів. Насунувся, мов чорна, велетенська скеля, затуляючи ясне небо та рожеві, безхмарні мрії… Мрії, які належали іншому. Авжеж, серце принцеси вже давно полонив знатний срібний маг Раель, але де ж він зараз? Після вторгнення драконів наче крізь землю провалився, або змішався з натовпом вояк…

Гаррард застиг. Різкі вилиці на суворому, засмаглому обличчі неабияк напружилися, а чітко окреслені губи стиснулися в тонку смужку. На мить навіть потонув в чорних, мов ніч, очах Есмайри, обрамлених густими віями. Не міг не відчути в отих плесах страх і відчай, але горда принцеса титанічними зусиллями намагалася не виказувати цього. Норовлива… Проте її обличчя майже дитяче, з витонченими рисами. Маленький, акуратний ніс, пухкі губи, а шкіра незвично біла, мов порцеляна…

— Всемогутні боги… Та вона ще дитина! — прохрипів дракон, суплячи брови. Нервово хмикнувши, труснув смоляними пасмами. — Дорогоцінна принцесо… — не відводячи немигаючого погляду, хижо зіщулив очі. — Вам хоч виповнилося шістнадцять? — в голосі промайнув їдучий сарказм, навіть позаду правителя хтось з драконів-воїнів знущально реготнув.

— Мені вже дев’ятнадцять! — випалила дівчина, гордовито задираючи підборіддя. Свята богиня Сільвара! Чи Есмайра бодай колись могла навіть подумати, що доведеться зазнати такого приниження? Грізний здоровань-дракон роздивлявся її, мов товар на ярмарку, без краплини поваги! Ще й глузує, наче з якоїсь простолюдинки! За мить недавній страх в її очах змінився відвертим гнівом. Хоч Гаррард і завойовник, який славився жорстокістю, нещадністю до ворогів, проте Есмайра не дозволить втоптувати себе в бруд! Звісно, неодноразово чула про драконові гареми, які вважала дикістю, адже сільверберійцям не дозволялося у шлюбі мати ще й наложниць.

— Дев’ятнадцять? — хоч дракон здивовано вигнув брову, але водночас полегшено видихнув. — Що ж, вже не дитина, хоча більше п’ятнадцяти би не дав…

— А вона гарна! — з натовпу вояк долинув голос Санквара, молодшого брата правителя. — Не гірша за будь-яку наложницю у вашому гаремі, навіть краща за Естеллу…

Почувши такі слова, Есмайра спалахнула від люті. Та як її сміють порівнювати з якоюсь наложницею?! Стиснувши маленькі кулачки, принцеса спрямувала гнівний погляд в бік воїнів, які з цікавістю спостерігали за оглядинами.

— Пам’ятайте! Я не наложниця, а ваша майбутня правителька! І невдовзі вам доведеться присягнути мені на вірність та віддано служити! — рішуче забринів її голос, дзвінко відлунюючи над центральною площею міста. Принцеса намагалася промовляти владно, впевнено, аби не виказувати й натяку на слабкість, хоча й серденько зрадницьки стугоніло в грудях. Ні, хоробра Есмайра не боялася смерті, радше лякала відверта зневага нахабних завойовників! Після сміливої заяви принцеси раптом повисла тиша, вочевидь ніхто не сподівався почути такі слова від тендітної дівчини, навіть Гаррард у подиві на мить округлив очі й водночас невдоволено зиркнув в бік балакучого брата. Краще би прикусив язика та мовчав!

— Бачу, гонору вам не бракує, Ваша Високосте, — повільно обернувшись до принцеси, яка й досі палала у гніві, Гаррард вкотре протнув її крижаним поглядом. — Повагу підданців-драконів ще варто заслужити…