Глава 4

Глава 4 

Ніч була тихою, навіть занадто. Юнгі, що як раз стояв на нічній варті з Чонгуком, вважав це підозрілим, але не настільки, щоб псувати відпочинок всієї команди. Чоловік лише уважно озирався, готовий у будь-який момент схопити свої мечі і ринути у бій. Можливо в нього розігралась параноя? Та Мін нічого не міг зробити з тривожністю, що поселилась в грудях. 

- Юнгі? - гукнув наймолодший. - Можна питання?  

- Так, - коротко відповів, не виказуючи здивування, яке відчув. 

- В тебе є сім’я? - Чонгук дивився на нього невпевнено, наче боявся, що зараз його відштовхнуть. 

- Моїх батьків не стало, коли я був ще дитиною. Але мені пощастило познайомитись з цими двома, що нас зібрали. Вони тепер мені як сім’я. 

- О, тобто твоє серденько вільне? - запитав бадьорим голосом Чімін, позаду них. 

- Дідько! Як ти тут опинився? - вигукнули двоє. 

- О, просто почув, як хтось нишпорить біля нашого табору і вирішив перевірити чим же тут наші вартові зайняті.  

Юнгі одразу ж піднявся, скануючи поглядом місцевість. Вся команда спала і на галявині не було жодних ознак вторгнення.  

- Нікого немає, - впевнено заявив мисливець, кидаючи невдоволений погляд на супутника.  

- Та ну? - вигнув ліву брову Пак, а потім взяв палицю, що лежала поряд і кинув її в найближче дерево.  

Звідти одразу почувся зойк, а потім хтось впав. 

- Засідка, підйом! - на всі легені гаркнув Мін. 

Не маючи часу з’ясовувати, чому Чімін одразу ж не повідомив, що вони оточені, чоловік одразу ж оголив свої мечі, повертаючись в сторону дерев з-за яких вже виходила купка бандитів. Чонгук теж, не витрачаючи ні секунди став перетворюватись на ведмедя, кидаючись в атаку.  

Команда, яка ще хвилину тому мирно спала, зараз схвильовано намагалась прогнати сон і включитись у битву. Хосок одразу запалив вогонь по всій галявині, даруючи можливість кращого огляду ситуації. Техьон, наче тільки і очікуючи можливості бійки, з трошки божевільною посмішкою приклав долоні до землі, змушуючи деяких нападників застрягти ногами в грунті.  

Джин стояв позаду, готовий у будь-який, момент допомогти і зцілити напарників, а Намджун в цей момент концентрувався для закляття, яке змусить нападників знепритомніти. 

Лише Чімін стояв осторонь, наче його це не стосувалось, з цікавістю спостерігаючи за розвитком подій. І звичайно його погляд був прикутий до мисливця, який вправно орудував своєю зброєю, успішно відбиваючись одразу від декількох бандитів.  

Битва закінчилась доволі швидко, бо в людей-бандитів було доволі мало шансів здолати їхню різношерсту команду. Хоча їх і було доволі багато та це їх не врятувало.   

Юнгі, розправившись із своїми противниками, обернувся й побачив, як один із бандитів тихо підкрадається за спину Чіміна, піднімаючи кинджал. Серце мисливця калатало - він мусив врятувати його, але розумів, що не встигне. 

У цю мить Чімін зустрівся з ним поглядом і подарував Міну ніжну усмішку. Потім, наче відчувши небезпеку, він плавно розвернувся, ухиляючись від удару, й одним рухом відкинув нападника назад. Той з гуркотом врізався в дерево й затих. 

Тиша накрила табір. 

- Упс, - пробурмотів Чімін, ніби сам до себе. - Не розрахував силу. Наступного разу треба буде трошки слабше. 

Його слова почули всі, що змусило напругу досягти найвищої точки.  

- Та хто ти взагалі? - викрикнув Хосок, хоча голос і зірвався трохи.  

Вся команда не могла відірвати очей від Чіміна. Його сила була надто явною, щоб удавати, ніби нічого не сталося. 

Чімін нахилив голову до плеча, замислившись над чимось, а потім кивнув сам собі, розправив плечі й усміхнувся так, ніби це була найпростіша розмова у світі: 

- Я точно не людина. І у мене є друга подоба. 

Всі завмерли від почутого. Це була хоча б якась інформація, яку надав про себе цей дивак.  

- І ти думаєш цієї інформації достатньо? - обурився Техьон. 

- Зараз так. Ви поки не готові почути все.  

- Та хто ти такий, щоб вирішувати чи готові ми чи ні? - вибухнув Юнгі. - Мені не подобаються твої секрети і те, як ти явно не хочеш співпрацювати. 

- Вибачте? - здивувався Пак. - А хто вказав тобі, що ми тут не самі, золотце? 

-І як ти це відчув? Чому навіть відмінний слух Чонгука нічого не вловив, а ти знав, де вони? Може це взагалі твоїх рук справа? Ми навіть нічого не знаємо про тебе, окрім ім’я.  

Мисливець важко дихав, його ніздрі грізно роздувались, а руки міцно тримали мечі, готові в будь-який момент напасти. Чімін же виглядав так, наче його слова образили до глибини душі.  

- Юнгі, заспокойся, - Намджун підійшов до друга, поклавши руку на плече, намагаючись втихомирити. - Це треба обговорити пізніше, не під дією емоцій.  

- Ні, він правий. Ви нічого не знаєте. - вперше команда бачила, як Пак говорить серйозно. - Напевно це було помилкою приєднуватись до вас так рано. Поговоримо у місті.  

Після цих слів він просто розвернувся і пішов у глибину лісу, навіть не забираючи власні речі, наче не мав в цьому потребу. І ніхто не зупинив його.  

Після такого пробудження і сварки ніхто більше не міг заснути, тому було прийняте рішення збиратись та вирушати, сонце як раз сходило за горизонтом.   

Всі відчували пригнічення. Вони не розуміли, чому Чімін мовчить і що саме приховує, але кожен відчував, що вони втратили частинку чогось важливого. Те, що їх об’єднувало. Навіть балакучий Чонгук не вимовив і слова під час подорожі.