Глава 3

І знову була затяжна дорога. Вона тягнулася нескінченною стрічкою пилу й каміння. Спочатку вони планували взяти коней в місті, якби Чімін не голосив на всю, що нізащо не сяде на бідну тварину. Тим паче, що грошей в них теж було не особливо багато, враховуючи, що вони не знають наскільки довгою буде ця подорож. Тому було вирішено йти пішки.  

Сонце висіло над головами, немилосердно випалюючи землю, і кожен крок здавався важчим за попередній. Хосок час від часу створював легкий вітерець, що давав такі бажані миті прохолоди, та це не допомагало на довго. А ось утримувати цей вітер постійно вже не дозволяв резервуар мага.  

- Вибачте, але на всіх мене не вистачить. Краще берегти сили, невідомо, що нас очікує на цьому шляху. 

Всі погодились, бо дійсно невідомо, що очікувати від сьогодні, не кажучи вже про завтра. 

Юнгі йшов трохи позаду, спостерігаючи за іншими. Він не любив говорити без потреби, але ось голова була переповнена думками.  

Вони всі такі різні. Ельф і відьма постійно гризуться, наче діти. Чонгук - надто відкритий та довірливий. Хосок намагається бути веселим, але в його очах видно страх. Намджун тримає себе як лідер, але Мін пам’ятає паніку в його очах, коли чорнила зупинились в Елларісі. Здавалось тільки Юнгі тут просто йшов, заради того, щоб не повертатись додому. Бо там в нього нічого не було. 

Так, в нього був невеличкий сарай, де він займався столярством. А ще він регулярно ходив на полювання. Але не було нікого поряд. За всі роки прожиті там він не зміг потоваришувати з місцевими. Всі його побоювались і зайвий раз не чіпали.  

В тому місці усе було просто. Тут - хаос, сварки, невизначеність. І все ж, зараз він відчував себе на своєму місці більше, ніж в тій майстерні. 

Якби чоловік не намагався себе переконати, що йому добре на самоті, та це ж все-таки брехня. Людині завжди хтось потрібен поруч. І дивлячись на те, як Намджун завжди турбується про стан Джина і навпаки, викликає білу заздрість. Він теж хоче колись знайти кохання. Але чи можливо це? 

- Про що думаєш, золотце? - прозвучало біля самого вуха, та так, що Мін відчув гарячий подих, що викликало в нього мурашки по тілу.  

- Дідько! - вирвалось в мисливця, - Що ти робиш?! 

- Ти просто був занадто глибоко в роздумах. Тому вирішив сказати так, щоб ти точно почув мене. - широко посміхаючись безтурботно відповів той.  

- То може не треба було мене взагалі чіпати? - пробуркотів Юнгі. 

- Чисто технічно, я тебе не торкався. О! Дивіться! Там таке гарне озеро. Давайте перепочинимо там.  

Чімін одразу ж полишив Міна, наче не він сам затіяв цю розмову, і рушив вперед.  

Попереду Чонгук захоплено підтримав ідею, та і всі інші наче відкрили друге дихання, коли почули про можливість відпочинку.   

- Гайда у воду! - закричав радісно Хосок, на ходу знімаючи речі і кидаючись у водойму.  

- Зачекай мене, - вторив йому Чонгук.  

- Обережно, ми ще не дослідили місцевість, раптом тут... - почав було Намджун, та Техьон його перебив. 

- Це місце просякнуте природньою магією. Скоріше за все це озеро є джерелом. Відпочинок у такому місці точно не зашкодить.  

- Добре, тоді побудемо тут годинку і далі в дорогу. За два дні повинні дійти до потрібного міста. 

Після цих слів Джин з Намджуном доєднались до товаришів у озері. Навіть Юнгі, зморений жарою, вирішив трохи освіжитись. Тим паче, якщо тут якесь магічне джерело, це покращить його фізичний стан.  

На березі залишились тільки Техьон, і як не дивно, Чімін.  

Відьма, спокійно поклала свої клунки трохи далі, в тіні дерева і почав перебирати трави, наче шукаючи щось. 

Чімін підійшов до нього, наче випадково. 

- Гарний вибір, - промовив він тихо, дивлячись на рослину в руці напарника. - “Lunaris flos”… 

Кім різко підняв голову. 

- Звідки ти знаєш цю назву? Це мова відьом. 

Чімін усміхнувся, але цього разу без жартів. 

- “Коли місяць слабшає, квітка теж втрачає силу. Але вона не стає менш красивою.” 

Відьма шоковано дивилась на цього дивного хлопця. Його пальці стиснули стебло, і він відвернувся, щоб приховати вираз обличчя. 

- Ти не мусиш доводити свою силу кожному, - додав Чімін, уже звичайною мовою. - Твої колючки жалять тебе більше, ніж інших. 

Техьон не відповів. Але вперше його очі не світилися злістю, а задумливістю. 

- Гей, розійдіться, я іду! - вже за секунду Чімін знову став тим розбишакою і на швидкості влетів у озеро, навіть не роздягаючись, обприскуючи всіх водою. 

Почулись невдоволені крики, а потім між Чонгуком, Хосоком і Паком почалась справжня водна битва. Але що дійсно здивувало всіх, це де, що до них приєднався Техьон. І вперше він посміхався. 

- Я сплю?  

- Ні, Джин, це реальність. 

- Дякую, Юнгі, бо я був не дуже впевнений.  

- Бачите, все ж таки не дарма ми взяли його з собою, - задоволено промовив Джун. 

- Та скоріше він сам себе взяв. - буркнув мисливець, насолоджуючись прохолодою озера. 

Відпочинок швидко минув і варто було знову вирушати у дорогу. Але тепер вона вже не здавалася такою виснажливою. Сміх і водна битва залишили по собі легкість, і навіть Техьон ішов мовчки, навіть не намагаючись почати дріб’язкову сварку. 

Юнгі відмітив про себе, що після розмови з Паком, Кім став тихішим і, здавалось, відкритішим. Що саме той сказав невідомо, а питати не хотілось. Здавалось, якщо він ще раз почує це солодке “золотце” його знудить. І чого той називає так тільки його? До всіх інших він звертається на ім’я.  

Та Мін не міг не визнати, що з появою цього дивакуватого хлопця атмосфера в команді стала кращою.  

До вечора вони знайшли невелику галявину, де можна було розкласти табір. Намджун оглянув місцевість і вирішив, що це безпечне місце для ночівлі. 

- Добре, - промовив він, - Можна ставити намети. А також розділимо чергування. Перша варта - я з Джином. Друга - Хосок із Техьоном. Третя - Юнгі з Чонгуком.