Глава 2

Дорога до Елларісу тягнулася довго й одноманітно. Сонце пекло, пил забивався у взуття, а розмови між членами команди не клеїлися. Кожен тримався осторонь, ще не довіряючи іншим. 

Юнгі йшов мовчки, звиклий до самотності і почуваючи себе доволі комфортно. Джин намагався підтримати легку бесіду, але швидко зрозумів, що більшість не налаштована на жарти. 

Лише Чонгук, наймолодший, не припиняв говорити: 

- В нашому поселені так багато дерев, а який там є водоспад! Ви повинні це побачити. Запрошую всіх в гості, як тільки світ буде врятовано. 

- А ти дуже оптимістично налаштований, - хмикнула вже втомлена, а від того ще більш незадоволена відьма. 

- Так! Це так захоплююче! Моя перша пригода і яка - порятунок світу! Розкажу своїм братам, ніхто не повірить. - продовжував хлопець з ентузіазмом.  

Техьон на це не відповів, лише закотив очі і пішов швидше, наздоганяючи лідера групи - Намджуна. 

- Нам ще далеко?  

- А що, ніжна відьма втомилась? - одразу ж озвався Сокджин, не даючи Джуну відповісти. 

- Ха, це я від ельфа чую?  

Та ельфи більш винослівішими будуть, - оскалився той у відповідь. 

- Досить вам сваритись. - суворо сказав лідер. - Ще пару годин і будемо на місці.  

Після цього навіть Чонгук затих і всі продовжили шлях в ще більш гнітючій атмосфері.  

Коли вони нарешті дісталися Елларісу, ближче до вечора, чорнила на карті раптово затихли. Лінії, що досі рухалися й показували шлях, застигли, наче висохли. 

- Що це означає? - тихо спитав Хосок. 

- Не знаю, - відповів Намджун, нахмурившись. - Але поки що ми нічого не можемо зробити. Пропоную зупинитись в таверну на ніч, а зранку вже все обдумати.  

- О так, будь ласка, - одразу ж погодились втомлені Техьон і Джин.  

Юнгі і сам з задоволенням поїв смачної їжі, змив піт і  пил від дорогі, а потім зі стогоном розтягнувся на скрипучому, але м’якому ліжку. Напевно, за ці роки він трохи втратив свою витривалість і відвик від таких похідних умов.  

- Вибач, але ти стохнеш як мій дідусь. - відповів Хосок, з яким той ділив кімнату.  

Або це просто старість.... 

**** 

На ранок всі шестеро зробили запаси в таверні і вирушили на пошуки невідомо чого. Намджун з ентузіазмом повів всіх до єдиної бібліотеки, вважаючи, що там вони зможуть знайти всі відповіді. Але розчарувався, почувши відмову у вході, бо бібліотека закрита на реконструкцію після  

- Це безглуздо! - вибухнув Техьон. - Куда ми взагалі йдемо?  

- Тихіше, - попросив Намджун. - Ми просто щось упускаємо. Нам треба час. 

- Час? - Хосок зітхнув. - А якщо він у нас закінчується? 

Суперечка розгорялася, голоси ставали дедалі гучнішими. Навіть завжди спокійний псіоник піддався загальній паніці і енергійно сперечався з Техьоном, розмахуючи руками з пророцтвом і картою.  

І саме в цей момент хтось швидко вихопив пророцтво з рук Намджуна в один момент зупиняючи суперечку. 

- Давайте подивимось, що тут у вас, - майже проспівуючи кожне слово незнайомець. 

- Ей, ти взагалі звідки взявся? Відай! - одразу ж кинувся ельф, намагаючись забрати у нахаби такі цінні бумаги.  

- Ви навіть не вмієте правильно його читати, -  промовив незнайомий хлопець із хитрою усмішкою, ухиляючись так, наче танцював. Він легко пробіг очима рядки й зачитав в голос: 

“Коли ріки вже міліють і стають пилом, 
коли магія тьмяніє в жилах світу, 
а народи, роз’єднані страхом, забувають довіру - 
тоді здригнеться Серце землі. 

Не клинком його пробудити, 
і не вогнем його зцілити. 
Лише там, де різна кров стане єдиною, 
де сили, що ворогували, підуть одним шляхом - 
народиться надія, що не дасть світу згаснути.” 

Команда застигла, ошелешено дивлячись на нього. 

- Це... - ошелешено промовив Хосок. 

- Пророцтво, -  закінчив за нього Джун. 

- Хто ти такий? - нарешті спитав Юнгі, направляючи меч на підозрілу особу. 

Хлопець поправив своє блискуче довге волосся й усміхнувся ще ширше, наче лезо біля горла нічого не означає:

- Пак Чімін, золотце. І, здається, вам без мене не обійтися. 

- Нам не потрібні випадкові перехожі, - холодно промовив Техьон, схрестивши руки. 

- Особливо ті, хто краде документи, - додав Джин, все ще намагаючись вирвати мапу із рук незнайомця. 

Чімін легко відступив, притискаючи пророцтво до грудей. 

- Красти? О, ні. Я лише врятував його від вашої сварки. Ви б його порвали на шматки, перш ніж зрозуміли сенс. 

- Це все одно не дає тобі права виривати його з чужих рук, ти нахаба, - буркнув Юнгі. 

- А ти чарівний, золотце, - відповів Чімін із усмішкою, яка ще більше роздратувала мисливця, змушуючи міцніше стиснути руківку меча.

Намджун зітхнув і простягнув руку: 

- Добре. Віддай пророцтво. 

Чімін без найменшого спротиву передав сувій, але одразу ж додав: 

- Ви не дочитали його до кінця. 

- Що?  

- Це не повне пророцтво, - легко потискаючи плечима відповів Пак. 

Команда переглянулася. 

- І як ти це зрозумів? - запитав Чонгук. 

- Та це знає кожен, що пророцтва достобіса довгі  - з виразом, що всі навколо дурні, промовив Чімін, а потім бешкетно посміхнувся і легко промовив, - просто видно, що сторінка обірвана, придивіться.  

Група кинула на нього недовірливі погляди, але все ж таки вони розгорнули сувій і придивившись дійсно побачили, що края не рівні.  

- І як ми не помітили цього самі? - збентежено запитав Джин. 

- Всьому свій час, - награно мудрим голосом, копіюючи монахів, сказав Чімін. - Так куди йдемо далі?  

- Гей, притримай коней, - Юнгі вже сховав меча, не відчуваючи небезпеки та натомість виставив руку, наче відгороджуючи команду від цього дивного незнайомця. - Чому ти вирішив, що йдеш кудись з нами?