Глава 1

Мін Юнгі був в назначеному місці як раз в термін, що зазначив Кім. Довго блукати в пошуках не довелося. Його добрий друг завжди був деколи...мм.. незграбним, що чинило деякі труднощі в житті і давало легко його знайти при потребі. 

- Ти зламав мій прилавок! - верещала відьма на всю площу. 

- Вибачте, мадам. Це було не спеціально... - виправдовувався високий, ошатно одягнутий чоловік з виразом повним провини. 

- Мадам?! - ще більше розлютилась продавчиня. - Та як ти смієш мене так обріхувати? Мені ще навіть 50-ти немає! 

- Так? А я думав.. - Кім Намджун виглядав дуже здивованим. 

- Пробачте, міс! - встряв у конфлікт гарний ельф, наче з картинки. - Він просто псіонік, а ви знаєте які вони бувають, мммм.... 

- Тугодуми, - підказала продавчиня, вже не хмурячись, а навпаки - посміхаючись. 

- Так, це слово так влучно його описує! - Джин виглядав таким вдячним за цю підказку, що навіть змусив відьму сором’язливо потупити очі. - Скільки ми вам винні за прилавок?  

Мін на це тільки ностальгічно посміхнувся. Він знав цю пару вже багато років і такі ситуації траплялись доволі часто, якщо не сказати постійно.  

Владнавши ситуацію, Кіми направились як раз в сторону, де їх очікував Юнгі та майже пройшли повз, не впізнавши чоловіка, якби той не мовив:  

- А ви все такі ж як і були. 

- Перепро... - Джин припідняв ліву брову в обурені, але за секунду в його очах промайнула пізнаваність. - Юнгі! Скільки років ми не бачились, що ти встиг відростити таке довге волосся?  

- Шість років і 2 місяця, - одразу ж відповів Намджун, а потім з радісним: - Друже, ходи сюди, - поліз обійматись. 

Ельф на це лише закотив очі, але до обіймів також доєднався. 

- Гей, все, ви зараз мене задушите. 

- Що, Мін, втратив свою силу поки займався столярством в Духами забутому селі? - підколов псіоник друга. 

- А якщо так, то я тобі більше не треба і можу повертатись назад?  

- Ти що! Без тебе це неможливо! - одразу втрутився Сокджин. - Давайте пройдемо в таверну, нас як раз вже всі чекають. 

- Всі? Хто ще буде? - зацікавлено спитав Юнгі. 

- Побачиш, - промовила пара одночасно, задоволено посміхаючись. 

Вони вирушили в західну частину міста, де знаходився не самий багатий район, а таверни під вечір гуділи. Зараз був як раз самий пік, коли всі работяги після важких змін, вже встигли пропустити по стаканчику. То тут, то там було чутно гучні розмови. Ельф і псіоник провели мисливця в самий куток, де очікувало ще троє. 

- Вітаю всіх! - урочисто почав Джин, - це Мін Юнгі, якого ми очікували. Тепер всі на місці.  

- Привіт! - одразу підвівся наймолодший по вигляду хлопець, - Мене звати Чон Чонгук! Радий нарешті з тобою познайомитись! - його звірині очі, які видавали в ньому перевертня, горіли захопленням, що трохи збивало чоловіка з пантелику. 

- Ем, привіт. - насторожено відповів, все ж таки протягуючи руку у відповідь. 

Мін не очікував, що цей малий виявиться таким сильним, тому не зміг втримати обличчя і скривився від відчутного тиску на долоні.  

- Ой, вибач, я ведмідь і коли захоплююсь, то не контролюю силу. - Чонгук одразу ж відпускає руку і ніяково ховає її за спину.  

Юнгі на це лише киває, потираючи скривджену руку і кидаючи на Джина і Джуна нищівний погляд, щоб вони і не думали сміятись.  

- Мене звати Чон Хосок. І випереджаючи - ні, ми не брати з ним, - показав на Чонгука, - Радий вітати.  

- Дякую, навзаєм.  

Тепер Мін тягнув руку з обережність, не знаючи, що очікувати від цього хлопця. Та воно було легке і недовго, що викликало неабияке полегшення у Юнгі.  

- А я Кім Техьон. Відьма і не дуже люблю мисливців, - останній з команди вальяжно продовжував сидіти і перебирати, невідомо звідки діставши, квіти.  

- Хм, і мені приємно познайомитись, - саркастично пролунало у відповідь. 

- Так, раз всі познайомились, то варто і до суті зборів переходити, - подав голос Джин, жестом запрошуючи всіх сісти. 

Намджун  одразу дістав з кишені і розгорнув стару карту на столі. Пожовклі краї світилися в світлі свічки, а чорнило, яким були нанесені символи, здавалося, ще жило власним життям. 

- Ви всі знаєте, що засуха триває вже третій рік, - почав він тихо, але так, що кожен нахилився ближче. - Поля мертвіють, ріки висихають, і навіть магія стає слабшою. 

Він провів пальцем по карті, зупинившись на дивній позначці серед гір. 

- Тут, за легендою, спить артефакт, який називають “Серце землі”. Його створили богами, щоб утримувати баланс стихій. Але він був втрачений багато століть тому, в наслідок Великої війни.  

- Супер, - без ентузіазму промовив Техьон, - Але ми тут яким боком?  

- Гарне питання, - відповів Джин, театральним жестом дістаючи непомітний папірець. - Ми знайшли пророцтво. А як ви знаєте, вони не попадаються просто так і будь-кому. 

Це правда. Пророцтва завжди знаходили людей, які можуть їх втілити і з’являлись саме в той час, коли це потрібно.  

- І про що воно? - запитав Чонгук, зазираючи в лист і розчаровуючись, не розуміючи ані слова.  

- Ну, ми не змогли розшифрувати усе. Але ось ці слова точно означають “різні кров і сила”, - подав голос Намджун. 

- Вау, тобто ви навіть не до кінця переклали його, а вже всіх зібрали? - незадоволено промовила відьма. 

- Те, не починай. - в голосі Джина бренів від напруги. 

- Що не прочинай? Якби не був тобі винен, ноги б моєї не було в цьому захалусті! 

Юнгі просто сидів і спостерігав, як ельф і відьма повільно закипають. Він навіть не збирався втручатись, знаючи характер першого. Чоловік ще хотів трохи пожити. 

- Тихо 

Намджун промовив це стримано, але всі моментально притихли 

- Зрозумійте, що це все для загального блага. Невідомо скільки ще часу залишилось до повного порушення балансу. А порушиться баланс - всі магічні раси будуть приречені на загибель. І ти, Техьон, один із найперших, бо відьми напряму зв’язані з природою. Чи не відчуваєш, як твоя сила ВЖЕ стає слабшою?