Пролог

Юнгі стояв над ущілиною, меч у руці важко тягнув його вниз. Перед ним - дитинча дракона, ще зовсім маленьке, з золотими очима, що світилися страхом і надією водночас. Його крила були ще надто слабкі, щоб піднятися в небо, а луска ще не встигла загартуватися. Один удар і життя цієї істоти може закінчитись. 

Мін чудово знав, що за його голову заплатять щедро. Вбивці драконів завжди отримували золото за кожну здобич. Але цього разу він не зміг підняти меч на зовсім ще беззахисного дитинча. 

- Іди, - прошепотів він, відступаючи. 

Дитинча, ніби зрозумівши, метнулося в темряву ущелини. Але ще за декілька кроків завмерло і нерішуче повернуло голову назад до людини.  

- Чого чекаєш? Йди! - чоловік підвищив голос намагаючись налякати дитинча, щоб воно нарешті сховалось до приходу його “товаришів”. 

Дракончик здригнувся, але не побіг далі, навпаки він занурився обличчям під крило і  винирнув вже з лускою в зубах. Він обережно поклав її на землю і відбіг далі, дивлячись так, наче чекає коли ж людина здогадається що це для неї. 

- Це мені? - здивовано запитав мисливець. 

Дитинча дракона впевнено захитало головою і варто було мисливцю підняти подарунок, як він одразу продовжив свій шлях відступу.  

 Мін Юнгі був шокований цим. Він ніколи не чув, щоб дракон коли-небудь щось дарував людині, особливо частинку себе. Він міг би дорого продати цю сріблясту, з легким рожевим відливом, лусочку та вже знав, що не зможе це зробити. Саме тому він надійно сховав подарунок у внутрішній кишені одягу і пішов геть з печери. 

 Вперше за довгі роки він відчув, що зробив щось правильно. 

***** 

Минуло 5 років 

Юнгі жив уособлено, неподалік від невеликого поселення і працював звичайним столяром. Його руки, що колись тримали меч, тепер різали дерево, створюючи столи, двері й різноманітні іграшки для дітей. 

Він переконував себе, що це життя - найкраще. 

“Без ризику, без крові, без нічних кошмарів. Тиша - ось що мені потрібно.” 

Але щоразу, коли він торкався тієї луски, яку завжди носив із собою, серце стискалося. Він намагався не думати про минуле життя, але час від часу тужив за тими часами небезпечних пригод і битв.  

Напевно саме тому він одразу відправився у подорож, як отримав короткого листа:  

“ Юнгі! 

Знаю, що тобі вже до чортиків набридло сидіти на одному місці, тому пропоную тобі дещо цікаве! Мені потрібен вправний мечник для однієї не дуже безпечної справи. Не можу написати подробиці в листі але посвячу у всі деталі при зустрічі.  

Буду чекати тебе за десять днів і місті Крас.  

P.S.  Не забудь на радощах свій меч, він тобі ще стане в нагоді! 

Твій старий друг 

Кім Намджун”