1.2

Демон стрімголов вивалився в коридор, заплутавшись у своїх крилах. Його колотило після діалогу. Він так і знав, що йому не варто привертати увагу до себе. Він сподівався, що його творець про нього забув, захоплений виконанням наказів Володаря, затягнутий рікою війни, що мляво текла вже не одну сотню років.

– Я надто послабив пильність, – зітхнув служник. Він поквапився далі коридором, що вів у тронний зал. Демон бував там лише один раз, потай. Нікому не можна було заходити без відома Володаря або його присутності, але саме в той момент його не було на місці, і служник урвав кілька хвилин наодинці в цьому величному приміщенні. – Було весело. Але трон все ж таки жорсткий, я думав Володар повинен у ньому потопати, а не сидіти на голому камені, перемішаному з металом.

Демон задумливо дійшов до потрібних йому височенних дверей, прикрашених візерунками з металу. По обидва боки стояли два гігантські духи. Безтілесні істоти клубочилися, наче бузковий дим, всередині котрого спалахували іскри. Демон переступив з ноги на ногу і прокашлявся.

– Мене закликав до себе Володар. Я можу?..

Духи заклубочилися та збільшились в розмірах. Вони обидва простягли хмарні руки до дверей, і їхні стулки відчинилися, несподівано не видавши ні звуку, попри свій величезний розмір і старий вигляд. Демон увійшов усередину, і двері за його спиною зачинилися. Відразу після цього на демона навалилася неймовірна вага. Коліна підігнулися, і він упав на підлогу, ударившись об нього чолом, і так і завмер не в змозі поворухнутися.

– Володарю… – простогнав демон, – я прийшов на Ваш поклик.

– А, бунтівний служник... – потягнув низький розкотистий голос. Демон не міг і голови підняти, щоб подивитися на того, хто говорив, і визначити, де він знаходився. Втім, він навіть не знав, як виглядав вищий демон, адже простим служникам, на кшталт нього, було не дозволено з ним спілкуватися безпосередньо, і ця зустріч була винятком із правил, ще й зовсім не приємним.

– Я не… – простогнав служник.

– Ти смієш перебивати свого володаря? – голос ледь не оглушив його, викликавши тваринний жах і страх, що за ще одне слово в нього заберуть його жалюгідне життя. Тому демон вирішив смиренно промовчати, витримавши це катування з гідністю.

— Він більше не перебиватиме Вас,  Володарю, — долинув до нього тихий вкрадливий голос, що належав раднику. Це була єдина істота в усьому демонічному світі, здатна чути думки інших демонів і навіть самого Володаря. Будь-хто був для нього, наче відкрита книга, і його словам Володар довіряв навіть більше, ніж самому собі.

– Добре, – сказав вищий демон. – Твій творець повідомив, що в тобі прокинувся бунтарський дух, і ти не вважаєш більше себе гідним участі у збереженні моєї влади над цим світом. Але водночас ти не прагнеш вирушити до мого супротивника. Тепер повідай мені, жалюгідний служнику, що ти собі думаєш?

Той відчув, як з його тіла спали невидимі пута, і судомно зітхнув від визволення. Він сів навколішки, низько опустивши голову на підлогу.

– У мене немає нічого на думці, о  Володарю, – насилу пробелькотів він від страху.

– Це так, – підтвердив радник.

– Тоді, як один із тих, хто практично завжди перебуває у світі людей, розкажи мені, чому мій план досі не дав результатів? – з нудьгою у тоні поцікавився Володар.

– Ваш? – Раптом захоробрився служник. – Відкрити портали у світ людей було ідеєю Вашого радника. Це він, той, що подорожує між світами, спостерігає та управляє насильницькою смертю, розповів Вам, що є вимір, наповнений істотами з допитливим розумом, які одного разу, самі того не знаючи, змогли б знайти для Вас рішення, як перемогти Вашого непримиренного ворога. Але все, що Ви отримали – лише ще один фронт, оскільки Ви цілеспрямовано послали свої ж сили туди, до людей. Але вони, зі своєю невгамовною фантазією, виявилися готовими до нашого прибуття. Те, що для них було віковими казками та традиціями, набуло сили, щойно Ви вплинули на їхній світ і почали змішувати його з нашим. Магія, передбачення та інше – те, чого в людей не було, стало для них доступним. І Ви отримали не допомогу. А ще одну проблему. І єдиний, хто від цього виграв – Ваш радник Некс, дух насильницької смерті, що купається у стражданнях як людей, так і демонів!

Він не встиг перевести дух після того, як домовив, як йому здалося, що він провалився в нескінченну чорну безодню. Через мить перед його очима знову з'явилася кам'яна стерта підлога, але чомусь він не сидів, а лежав на ній.

– Тобі пощастило, – заговорив Володар, і служник поквапився знову схилити коліна. – Некс переконав мене зберегти тобі життя. Поки що.

– Я помер? – вражено видихнув демон.

– Я нікому не дозволяю вести зі мною такі промови, навіть наближеним генералам. А почути таку зухвалість від простого нижчого служника – зовсім обурливо.

– Але? – сміливо промовив служник, бо йому більше нічого не загрожувало.

– Але ти можеш мені стати в пригоді, як і казав твій творець. Свавілля, подібне до твого, було лише у повсталого генерала. Ти занадто слабкий, щоб зробити щось проти мене, твоїх сил вистачає тільки щоб противитися поклику деяких герцогів час від часу. До тебе ніхто не приєднається, і сам ти нічого не досягнеш. Але оскільки в тебе є голова на плечах – скористайся їй мені на користь.

– Що я повинен зробити? – Запитав служник.