Частина 1. Вибір без вибору

Посвячується тим, хто тримав у руках карту і плутав її з розмінною монетою.
Тим, хто називав відступ — стратегією, здачу — компромісом, а тишу — миром.
Тим, хто торгувався не за землю, а за час.
Не за життя — а за власне.
Історія не знає слова «вимушено».
Вона знає лише:
хто відчинив двері і хто увійшов першим.

Матріархат. Алевтина. 1 сцена. Цікава пропозиція

Сидячи на стільці під дверима Алевтина думала, бо втомилася дивитися у телефон. Згадувала. Проти волі порівнювала і відчувала вину за саме це порівняння. 

Олексій зробив їй пропозицію. І вона погодилась. Ніхто не казав, що це буде завтра. Двоє дорослих людей - вони мали все спланувати. Та чи мали вони право планувати? 

Гірки думки про сестру і її долю, про Андрія, полонили Алевтину. Час ішов не питаючи її згоди. Вона вже мала досвід застигання - як муха у бурштині, і це мало не коштувало її життя.

Олексій був чудовим: щирим, добрим, розумним. З ним вона мала змогу бути собою. 

Лікарка виглянула у коридор.
-Заходьте. 

Алевтина здригнулась. Настільки глибоко пішла у себе, що випала з реальності. Встала. Зайшла до кабінету. 

-Вибачте, що чекали. Треба було закінчити з деякими паперами,- молода лікарка посміхнулася трохи ніяково. -Ваші аналізи вже готові. Усе чудово. Ви цілком здорові.

У лікарці - Ганні Іванівні - відчувалася якась знервованість. 
-Щось не так?- побачивши її стан, спитала Алевтина. 

-Ні, усе добре. Немає жодних протипоказань для вагітності.

Алевтина мовчки кивнула, чекаючи на продовження.

-Я маю запропонувати вам пільгову державну програму,- Ганна Іванівна зчепила руки.- Її пропонують жінкам дітородного віку, які не мають проблем з фертильністю й планують народження дітей. Держава, у разі вашої згоди, надає пільги на житло, медицину, та навчання.

Вона перервалася.

-Що за програма?- не дочекавшись продовження, спитала Алевтина.

Держава пропонує вам участь у програмі багатоплідної вагітності з допомогою ЕКЗ,- видихнула Ганна Іванівна. 

Алевтина мовчки дивилась на лікарку.

-Ви ж розумієте яка зараз демографічна ситуація після закінчення війни… Тож держава пропонує вам стати матірʼю своєї біологічної дитини та дитини загиблого героя. Одна дитина - від вашого партнера. І одна - іншого чоловіка. 

Алевтина відсахнулася. Кров вдарила в голову, у вухах зашуміло. Спиною вона вперлася у стіну позаду стільця. Відчуття опори повернуло їй контроль. 

Тихо промовила:
-Мені треба подумати, поговорити з чоловіком. Дякую.

Ще мить -і вона вже вийшла на вулицю. Крокувала жадібно вдихаючи повітря.

Повітря пахло бузком - улюбленим ароматом. Майже не відчуваючи ніг, вона перейшла дорогу і впала на лавку. Над головою гойдалися крони величезних європейських каштанів. Це був парк імені Тараса Григоровича Шевченка. 

Зловила себе на відчутті ілюзорності навколишнього світу. Дихаючи просиділа хвилин пʼятнадцять, потроху повертаючись у реальність. 

Ковзнула поглядом по банеру і знову заціпеніла: на фото щаслива молода мати котила дитячий візок для двійнят. 
«Пільгова державна програма. Врятуй свою країну»,- було написано унизу банера.

Серце стукало, билося в грудях. Яскраві кольори банера - холодні і настирливі - бриніли в очах разом зі сльозами.

Алевтина обхопила себе руками - чи то обіймаючи, чи то заспокоюючи. Пахло бузком, шуміли каштани. А в голові шуміли думки:
Чи я готова? Чи маю право відмовитись?

Поволі випроставшись, Алевтина підвилася. 

Задзвонив телефон.

На екрані світився підпис «Коханий».

Патріархат. Маргарита. 2 сцена. Звільнення від обовʼязку

Маргарита вошла в коридор больницы и остановилась в самом конце очереди, состоящей из женщин.  Женщины были самого разного возраста, к удивлению Маргариты, некоторые выглядели пенсионерками. Было очень тихо, в воздухе висело напряжение. Разговоров не было слышно, лишь изредка раздавался тихий приглушённый  шепот - то ли молитвы, то ли жалобы. 

Впереди мелькнуло знакомое лицо девушки, с которой Маргарита училась  в колледже. Подходить она не стала: говорить и даже дышать было тяжело. Пути назад не было. В холле первого этажа стояли мужчины в форме и с оружием. 

Маргарита убрала телефон: кроме фото с котятами и щенками и нескольких селфи он был пуст. Ни видео ни контактов. Только грузинские номера деда, матери и тетки. Интернет появлялся редко, говорить лишнего было нельзя. Пока ей везло, она оставалась цела и невредима - что при ее яркой воздушной внешности, можно было считать практически чудом.

Длинные светло-русые волосы были стянуты в растрепанный непокорный пучок. Никакой косметики. Одежда закрытого, свободного кроя - иначе было нельзя. Нельзя было привлекать зверей разгуливающих повсюду. 

Несмотря на отсутствие косметики, лицо оставалось выразительным. Хоть сажей мажь. Темные, намного темнее волос брови нервно подрагивали над  серо-голубыми настороженными глазами. 

Очередь двигалась очень медленно, так медленно, что казалась застывшей. Наконец она вошла в кабинет гинеколога. Врач оказался мужчиной, и Маргарите стало не по себе. Можно было сказать, что это ее первый визит, не считая короткого и поспешного осмотра акушеркой еще во времена колледжа. 

- Раздевайтесь,- прозвучало отрывисто.
Маргарита дрожащими руками стала снимать толстовку. 

Врач быстро и деловито осмотрел ее грудь, потом более длительно и тщательно -  на кресле, постоянно приказывая расслабиться, что конечно не получилось. Потом последовал осмотр на аппарате УЗИ. 

Когда Маргарита одевалась, мужчина, что-то писавший, поднял на нее взгляд:

- У вас врожденная аномалия матки. Эндометриоз не функционирующий. Беременность не возможна. 

Маргарита ощутила странную смесь чувств - коктейль, который она не понимала до конца. Видя ее растерянное лицо, врач добавил: