РОЗДІЛ 3

АННА.

Через кілька днів. Я стояла біля озера, куди виходили тільки обрані з клану — місце стародавніх клятв і таємниць. Вода, наче дзеркало, відображає повний місяць, що сяяв над нами, наче сама природа спостерігала за моїм рішенням. На мені був сніжно-білий плащ, вишитий срібною ниткою з гербом Північних вовків, і довга атласна сукня, на якій узором в’їлися вишивки півмісяця, переплетеного лапами й зірками. Вітер грався з моїм волоссям, а в серці боролися одночасно тривога, неспокій і страх — я не знала, чого чекати далі.

— Ти впевнена? — почувся голос Яна, коли він обережно підійшов до мене. Він завжди знав, де мені потрібна підтримка, навіть без слів.

— Так, — відповіла я тихо, не відриваючи погляду від води.
        — Ти можеш сказати "ні", і ми знайдемо інший спосіб. Я зберу воїнів, ми будемо битися до останнього...
        — Ні, брате, — м’яко перебила я. — Ми не переможемо силою, ти ж знаєш. Вони мають вогонь, срібло і безжальність. А я маю... щось інше.

Ян дивився в мої очі, ніби намагаючись побачити ту таємницю, яку я носила всередині, окрім того, що він і так знав. Але не став розпитувати. Лише кивнув і повільно пішов назад до зали, де збирався весь клан.

Весілля відбулося за всіма звичаями вовчих альф: під повним місяцем, серед виття зграї, з клятвою, написаною кров'ю на камені предків. Ігор стояв у чорному плащі з головою вовка на плечі, його очі холодно виблискували, коли він поклав руку на моє плече.

— Ти хоробра, — прошепотів він. — Та є щось у тобі... інше.
          — І ти ще не знаєш, наскільки, — відповіла я, не зводячи з нього погляду.

Нам вручили срібну чашу, наповнену вином, змішане з нашою кров’ю. Кожен мав промовити клятву перед усіма.

— Я, Ігор, альфа Сірого Півмісяця, приймаю тебе, Анну, дочку Степана, як свою законну дружину. Обіцяю берегти, цінувати, оберігати, довірятися, і боротися за тебе до кінця, навіть померти за нашу сімю
          Далі  Він подав мені чашу. Я взяла її, дивлячись прямо в його крижані очі.

— Я, Анна, дочка Степана, приймаю тебе, Ігоря, альфу Сірого Півмісяця собі за чоловіка. Обіцяю — берегти, довіряти, шанувати, зцілювати… і зберігати свою волю, якщо у мене її відберуть..

Ігор злегка нахмурився, але потім посміхнувся.

— Я був упевнений, що ти скажеш щось цікаве.
          — Я тільки почала… 

Пізніше, коли весільний бенкет уже розпочався, і всі танцювали, сміялися і пили, Ігор наблизився до мене, відволікаючи від шуму.

— Ти не боїшся мене? — запитав він тихо.
        — Я знаю, хто ти. Хижак, який вбиває без жалю. Але я знаю ще й те, що ти не все знаєш про мене. Що ти підозрюєш, але не впевнений.
      — Я завжди впевнений у собі. Але ти... ти правда цікава. Як шрам, який не болить, але завжди нагадує про себе.

— Тоді пам’ятай мій запах, — кажу я, дивлячись йому прямо в очі. — Бо одного дня він може бути останнім, що ти відчуєш.

Саме тоді я помітила на його руці свіжу рану — невелику, але явно недавню. 

Не встиг він відвернутися, як я торкнулася його шкіри. Мій дар зігрівся всередині, і за кілька секунд поріз зник, ніби й не було взагалі. Ігор раптово відсахнувся, дивлячись на мене з широко відкритими очима, наче побачив справжню темряву.

— Що це?

— Подарунок, — відповіла я, не змигнувши. — Але він не для всіх.
        — То значить, слухи правдиві… і ти цілителька.
        — Так, — відповіла я просто. — Ти через це і хотів мене в дружини?
        — Ні, не через це.
        — Через що тоді?
        — Через те, що говорив твоєму батькові.
        — І все?

—  так

—  Гаразд, — відповіла я тихо. 

 — Тоді тепер ти знаєш, що союз зі мною — це просто політика. - спокійно мовив він

Його погляд змінився. Тепер він дивився на мене не як на наречену, а як на загадку, яку треба розгадати. Або контролювати.

— Ти небезпечна, — прошепотів він.
    — Це залежить від того, хто саме стоїть поруч, і які наміри має, — відповіла я. — Зцілення і смерть — дві сторони однієї монети. І я знаю, як її кинути.

Тепер він зрозумів, що його союз зі мною — не просто політичний. Він одружився з кимось, хто має силу, про яку він лише чув у легендах. І ця сила могла або зцілити, або знищити.

Я — Анна Різка. Не просто дочка альфи. Я — сила, яка здатна  не тільки зцілювати, але й руйнувати. І мій шлях лише починається. А війна — уже на порозі.