РОЗДІЛ 2

АННА.

Мене звати Анна Різка — дочка альфи Степана Різкого, вождя клану Північних Вовків, і Лади Різкої, - луни, що носила стародавню магічну кров. Народилася я під повним місяцем, і це було знаменням особливості. У мене в жилах тече не лише сила вовка, а й рідкісний дар зцілення, який я успадкувала від матері. Це була частина мене, про яку знали лише мої близькі: старший брат Ян — воїн з бурштиновими очима, мускулистою постаттю та татуюванням вовка на плечі, і молодша сестра Ліля — тиха, як тінь, і так само прониклива. Росла я в гармонії з природою, вивчаючи трави, допомагаючи пораненим тваринам, навіть тим, хто потрапив у пастки людей, хоч це й заборонялося законами клану. Мої здатності залишалися таємницею, бо слабкість у світі вовків каралася, а надприродна сила могла викликати страх, або спрагу до влади. Якщо я втрачу контроль над своїм даром, він може мене вбити.

Одного осіннього вечора, коли вітер ніс запах диму, холоду і війни, до нас прибув незваний гість — Ігор Грізний, альфа об’єднаного клану Сірого Півмісяця. Жорстокий, впевнений, безжалісний. У срібному плащі, з крижаними очима, він зайшов у нашу залу, де мій батько і його помічник і ми - його діти були там, нас покликали як тільки повідомили про приїзд Альфи Ігоря. І він  наче власник уже завтрашнього дня, і грубим командним тоном сказав:

— мої вітання Альфа Степане, — заговорив він, голосом, що ламає простір між словами. — Я прийшов сюди не з мечем, а з пропозицією, яка буде вигідна нам обом. Наші землі під загрозою. Люди з півдня озброєні сріблом, вогнем і ненавистю. Якщо не об'єднаємося, впадемо один за одним.

Він зробив паузу, і його погляд зупинився на мені. Довго. Так довго, що я відчула, як магія в моїй крові злегка збурюється і закипає, немов чайник на вогні.

— Пропоную союз. Кров і клятва. А точніше хочу твою дочку за дружину. Наші зграї стануть однією, і разом ми вдаримо першими.

Тиша. Навіть дихання зависло в повітрі. Ян стиснув зуби, Ліля стиснула мою руку. Всі розуміли шо мова йшла саме про мене, бо Ліля була ще малою, і по його погляді на мене це було зрозуміло. Батько важко і безслівно підвівся, глянув на мене, потім на нього і відповів:

— Дозволь моїй доньці вирішити.

Усі погляди звернулися на мене і я відчула цей жар на собі. Магія старої крові злегка затремтіла в повітрі, ніби чекаючи мого слова.

— Я приймаю, — сказала я тихо, але міцно. — Але на моїх умовах!

Ігор нахилив голову, усміхаючись куточком вуст.

— Я завжди любив грати в гру, — відповів він. — Особливо з непередбачуваними супротивниками - продовжив він

—  ще побачимо, хто із нас буде передбачуваний, а хто ні.

—  побачимо. - відповів він 

Далі розмова була між ним і моїм батьком майже ні про що, як кажуть питання які вирішуються між Альфами, потім  він пішов задоволений, а ми всі розійшлися по своїх справах.  

Мені ж хотілося тиші і спокою, щоб все це якось переварити, і прийняти як гірку долю, тому я пішла подалі до лісу, де було озеро, потім пішла подивитися як там наші коні.

Десь через пару годин, коли вже майже стемніло, Ян знайшов мене біля стайні.

— Ти знаєш, що це означає? — запитав він. — Ігор — хижак. Він не просто хоче союзу. Він щось підозрює.

— Я знаю, — відповіла я.— Він напевно чув про мій дар.

— То чому ти погодилася, без спротиву?

Я дивилася на нього — на мого брата, що завжди хотів захищати мене, не розуміючи, що я вже доросла і  сама вмію за себе постояти.

— ні, а тому що якщо я не піду добровільно, він прийде по мене силоміць. А тоді буде  війна. І не між людьми — між нами. Я не дам нашому клану розколотися через мене.

— Якщо він торкнеться тебе хоча б раз не так — я прийду, —  і знай власноруч знищу його - прошепотів він.

— Якщо він торкнеться мене не так, — відповіла я, — то я зцілю себе. І тоді вб'ю його сама….в ночі.. уві сні..

—  пішли до будинку вже холодно і пізно

— ні, я ще побуду тут

—  гаразд..

Потім він мовчки пішов залишивши мене на самоті. Пізніше, я знову була у лісі, серед дерев біля скелі і великої печери, мене вже мати знайшла,  і мовила.

— Я знала, що це колись станеться, — промовила вона. — У тебе сила, яка здатна не тільки зцілювати, але й знищувати. Ти — не просто зцілювачка. Ти — ключ. До старої крові. До сили, що давно вважається втраченою.

— Чому ти мені нічого не казала?

— Бо якби ти знала всю правду, то могла б злякатися. Або скористатися не тим, що треба. Або втратити себе.

— А тепер?

— Тепер ти стоїш на межі між двома сторонами Одного дня твоя кров може врятувати весь світ. А одного дня — знищити його.

— Я не хочу нікого знищувати.