Розділ 2

***

вересень

На диво, Польща зустріла теплою погодою: дівчата ходили у літніх сукнях,  пташки співали веселих пісень, а місто оповила робоча метушня – усі кудись поспішали. Софія дібралась до місця призначення без пригод – що вже було підозріло добре, – проте все вказувало на те, що всесвіт на її боці. Виснажена, але щаслива, вона прямувала назустріч новому етапу життя.

Перший день був хвилюючим, проте тішило те, що всі питання з офіційними папірцями вирішено. Заселившись у гуртожиток, дівчина приємно здивувалась – житлові умови її цілком влаштували, і навіть швидкість інтернету. А це її цікавило найбільше, адже Софія має хобі, яке може потенційно перерости у справу всього її життя – вона онлайн-репетиторка англійської мови, допомагає дітям і підліткам полегшити вивчення та вдосконалення мови. Це те, що вона дійсно обожнювала, тому і не хотіла втратити можливість займатися тим, що окриляє.

На новому місці важко засипалось, її ніяк не відпускала фонова тривожність, але сон врешті-решт поборов утомлену Софію.

За кілька днів вона нарешті облаштувалась і звикла до нових умов. У її кімнату підселили дівчину-українку – що вже тішило, бо зі «своїми» легше порозумітись і домовитись, коли маєте спільну культуру, схожі погляди та цінності. Хоча, звісно, велику роль відіграють особисті якості людини, темперамент і характер.

Життя йшло своїм ритмом, навчання мало ось-ось розпочатись, тому ще залишався час краще адаптуватись. Аж раптом одного дня Софійчин ноутбук вирішив збунтуватись і просто відмовився вмикатись. А це була вже серйозна проблема, бо цей пристрій – не просто ноутбук, а інструмент для роботи і навчання. Вона намагалась виправити несправність будь-яким способом: уже і зарядила його повністю, спробувала ввімкнути (звісно ж, не спрацювало), вмовляла його ожити, були навіть танці з бубном… Але, на жаль, вирок був невтішний – пацієнт мертвий.

Софія вирішила порадитись із сусідкою:

– Дідько! Оленко, я не знаю, що мені робити… Було б добре знайти сервісний центр, де мій ноутбук розібрали б, але не хочеться натрапити на шахраїв…

– Так, без паніки! Зараз щось придумаємо… – Олені знадобилось кілька секунд, щоб видати чудову ідею, – Я знаю, що з цим зробити! Напиши в чат українських студентів, які тут навчаються, хтось точно має знати.

– Йой, Оленко, та ти генійка!

Софія так і зробила і за декілька годин їй надійшло повідомлення в месенджер від хлопця на ім’я Артем. Він порадив майстерню, де дівчині могли б допомогти. Зрадівши цьому, Софія заспокоїлась, і наступного ранку поспішила туди з надією вирішити питання з ноутбуком. На жаль, вона не володіла польською мовою, проте, на щастя, комп’ютерні генії знали англійську, тож проблем не виникло. Вони все швидко полагодили, а Софія залишилась задоволена і сподівалась, що її ноутбук прослужить ще довго.

***

Софія помірно звикала до Польщі. Самостійне життя було в новинку, але, все ж, їй подобалось. За кілька тижнів розпочалась навчальна метушня, нові знайомства – приємні і не дуже. Вона одразу помітила, що студенти були здебільшого закриті, так би мовити, «самі в собі». Хтось групувався, особливо той, хто вже декілька років поспіль тут навчається. Бажання  прийняти у своє коло новачків у них зовсім не було. Напевно, хтось навіть мав упередженне ставлення щодо студентів за обміном, тим більше, що Софія – з України.

Це була перша навчальна п’ятниця, останній робочий день перед вихідними. День був, м’яко кажучи, похмурий, безперестанку лив дощ. Здавалося, ніби от-от місто перетвориться на Венецію. Але Софії потрібно було йти в університет, бо якось не гоже пропустити першу пару в навчальному році і не познайомитись з викладачем. Тому, як би дівчина не любила таку погоду, довелось взяти всю волю і мотивацію в свій тендітний кулак. На щастя, до будівлі йти всього декілька хвилин, час-від-часу оминаючи величезні калюжі, тому запізнень не передбачалось.

Зайшовши в університет, Софія механічно завернула не в те крило, і лише, коли дійшла до кінця коридору, зрозуміла, що десь прорахувалась, але де…

Час вже піджимав, тому вона прийняла рішення піти у протилежному напрямку, але коли розвернулась, на неї раптом налетів якийсь «бугай». А інакше і не скажеш, бо в порівнянні з дівчиною-дюймовочкою, цей блондин, чий зріст явно перевищував позначку метр дев’яносто, здавався велетнем у людській подобі. Добре, що всі її речі були у рюкзаку, інакше потрібно було би збирати їх по всьому коридору. Дівчина не гаяла ні секунди, тому поспішила в пошуках своєї аудиторії. 

Коли нарешті прийшла до тями, Софія таки побачила заповітний номер авдиторії. Вдихнула, видихнула, постукала у двері та увійшла. На диво, прийшла вона вчасно, рівно о дев’ятій, проте викладача ще не було. На Софію, звісно ж, майже ніхто не звернув уваги, що вже стало буденною справою, хоча вона сміливо привіталась і зайняла вільне місце біля однієї з одногрупниць. Завівши з нею розмову, виявилось, що вона – студентка за обміном з Латвії. Дівчата спілкувались англійською, а коли Алєксандра дізналась, що Софія з України, прагнула жваво перейти на іншу мову, доброзичливо запитавши, чи не проти Софія спілкуватись російською. Звісно ж, дівчина відмовилась і відповіла, що російську вона не розуміє і нею не говорить. Насправді, Софія дещо блефувала, тому що російську вона добре розуміла через те, що в її дитинстві більшість мультиків та книг були саме цією мовою, на жаль. Вона ніколи не вживала російську в побуті, а зараз принципово її не сприймає. Тим більше, що до Польщі вона приїхала, аби зануритись в англомовне середовище.