Вступ

Упродовж усього життя Софія остерігалась крові. Боялась? Та ні. Просто кров мала такий огидно-металевий запах і присмак, який ні з чим не сплутаєш – його впізнаєш з-поміж тисячі інших. Ймовірно, нервова система сприймала кров як попередження про небезпеку чи загрозу життю.

Чи була Софія тривожною людиною? О, так! Це ще та концентрована суміш тривожності у тридцятимілілітровому флаконі.

Вона понад усе на світі боялася завдати болю тим, хто їй дорогий. Її не покидали думки про те, що її можуть надламати, щойно вона втратить пильність. А поцілити прямісінько в найболючішу точку підвладно лише тим, кому одного разу відкрила серце, довірливо віддала ключі від усіх таємних комірок… тим, кого підпустила надто близько, кому надала особливого значення у своєму житті. Бо найбільше ранять саме ті, кого ми наділяємо найсвітлішими рисами – іноді навіть тими, які їм ніколи не були й не будуть притаманні.

Та найгірше стає тоді, коли наші ілюзії розсипаються вщент, неначе скляний хмарочос, у який влучила холодна металева куля, що запустила незворотний процес руйнування.

– Ми з тобою так багато часу проводимо разом… Але до чого це все призведе? – озвучила в голос свої думки Софія.

Його відповідь не забарилась:

– Хочеш чесно? Існує лише три варіанти, до чого ми можемо дійти: перший – нікуди; другий – до дружби, хоча це малоймовірно, бо я не вірю в дружбу між хлопцем і дівчиною; третій – з часом, до стосунків.

Затамувавши подих, вона відчула, що точно не хотіла б, аби їхня історія звелася нанівець.

Вона вже тоді – на підсвідомому рівні – розуміла, що її маршрут кардинально перелаштовано. Але головне – зберігати стабільну швидкість на шосе, бо якщо занадто розігнатись, є висока ймовірність не вписатись у поворот і трагічно розбитись на шаленій швидкості.

І тоді постане питання життя і смерті: чи можливо відродитися з попелу? Ти або розчинишся в просторі, або збереш останні крихти надій, сили й мужності, щоб гідно прийняти нищівний удар і вийти з цього бою – передусім бою з самою собою – не лише вцілілою, але й оновленою, тією, перед якою схиляють голови.

Та далеко не всім це вдається… Завжди були ті, хто зайшов надто далеко – дійшов до точки неповернення.

А чи зможе Софія не втратити свою ідентичність у гонитві за ілюзією, покаже лише час і її вчинки. Бо це ж вона – головна героїня свого життя…