Після

Чи завжди Добро перемагає Зло? Сумніваюсь. Чому в художніх творах завжди перемагає Добро, а в житті лідирує Зло? Щось не сходиться...

З такими думками прокидаюся в найскладніший день мого життя. Зовсім скоро треба зробити ВИБІР, а я досі не можу обрати. Рідна кров або ж...

— Вже не спиться? — блакитні очі, тільки-но розплющившись, вже всміхаються.

— Сонце у вікно засяяло і не дало більше шансів заснути.

— Прямо як ти мені вчора, — тулиться до мене усім своїм оголеним тілом той, з ким розділили цієї ночі ліжко.

— Ми так не домовлялися! — намагаюсь відсторонитися і закрити голі груди від його очей. — Про ранок нічого не йшлося!

— Перестань! Тобі ж сподобалось — я знаю.

Впевненність цього чоловіка вкотре діє на мене дивним чином — з одного боку захоплено паралізує, а з іншого — люто дратує. І хоч з хвилини нашого знайомства не минуло й доби, та я встигла вивчити його достатньо. До того ж, не тільки психологічно, але й фізіологічно. Ну а що, якщо іншого виходу в мене не було? Віддатись йому — єдина плата, якою зараз можу віддячити за допомогу. До речі, а вона взагалі буде чи це лише ганебна розпуста?

— Звичайно ти незрівняний і душею, і, хм, тілом, — сором'язливо опускаю очі вниз по його статурі. — Але спочатку хотілося б зайнятись справою. Якщо ти дійсно зробиш це, то отримаєш набагато більше, ніж просто ранкові поцілунки.

— От вмієш ти робити пропозиції! Я був правий.

Уквітчений своєю голівудською усмішкою, він простягається на все ліжко, і вени на його м'язах акуратно танцюють, зловивши сонячне сяйво. Задивляюсь на нього, дивуючись, як із вчорашнього незнайомця блондин перетворився на мого партнера і коханця. Мені пощастило, що він дозволив сховатися за його спиною.

— А якщо ближче до тіла, — лякає мене своєю підступною рукою, скориставшись моєю зацікавленністю чоловічим тілом. — То маю намір розслабити тебе повністю, — стискає мої груди теплими пальцями. — До речі, сьогодні ти набагато розкутіша, ніж вчора. Це мені подобається набагато більше. Але хочеться, — лоскоче пальцями іншої руки низ мого живота, викликаючи неоднозначні відчуття. — Зробити тебе щасливішою.

— Пане адвокате, мені здається ви хочете зараз дещо іншого, — заливаючись рум'янцем, жестом вказую йому на одну із його частин тіла, яка починає пульсувати, визираючи з-під тоненької смужки тканини. — Але я ж мала на увазі справу! — намагаюся грайливо звільнитись від його обіймів, але він не дозволяє, притуляючись своїми стегнами, грудьми, руками, щокою до мене іззаду.

— Ти мені подобаєшся, Лілія, — шепоче на вухо, — І це чиста правда. Та не переймайся — я не граюсь із тобою, як це робили раніше. Мені шкода, що в твоєму житті було багато зла. Хочеться це змінити. Я став адвокатом, бо завжди стою на боці справедливісті. І, повір мені, для тебе я зроблю все і навіть більше.

Розтанувши від ніжних слів, не смію більше пручатись. Ззовні це виказувала лише усмішка, а от всередині моє єство раділо — здається, ВИБІР зроблено!

— Михайло! — зупиняю його раптову навалу поцілунків. — Можна просто Ліля. Мені так більше до вподоби.

— В такому разі, можна просто "коханий".

***

— Досі не можу повірити. Ти мій янгол, без якого нічого б не було б! Як тобі вдалося домовитися? — від хвилювання прискорюється серцебиття, а долоні швидко вспітніли.

— Досвід, — блакитні очі милуються моєю радісною усмішкою і не стримують свою у відповідь. — І бажання зробити для тебе приємне.

— Я дуже тобі вдячна. Справді, — шаріючи від лестощів, ховаю лице.

— Я бачу. Лілія вчорашня і Ліля із сьогодення — зовсім різні. Навіть погода змінилася разом з тобою, сонцем заливаючи всю планету.

— Це вже перебільшення! Не дозволяю так із собою фліртувати, — відверто сміюся, прекрасно усвідомлюючи, що він має рацію. Ще вчора я була дикою, облізлою кішкою, котру викинули обабіч дороги напризволяще, а сьогодні — він мене приручив, накормив, погладив і вклав спати у свої обійми з однією тільки умовою — аби я муркотіла йому на вушко.

— От тільки часу обмаль. Ваша прогулянка може продовжуватись не більше, ніж двадцять хвилин.

— І цього вистачить. Я так скучила за ними! Ти й уявити не можеш, — вдивляюсь в далечінь на головну стежку парку, звідки мали з'явитись дорогі моєму серцю дівчатка, не помічаючи зовсім нічого довкола. — Він особисто їх привезе? — деякі питання ще не дають спокою, хоч і знаю, що вже все вирішено.

— Не хвилюйся — я про все домовився. Він не посміє і пальцем тебе зачепити. А ось і вони!

Михайло смикнув мене за рукав нової білої сукні, котру сьогодні вранці особисто придбав для мене, бо моя стара вже зовсім не годилася. Мереживна з перламутровими ґудзиками, вона нагадала мені моє вбрання з минулого і я обрала її. Дівчатка мають запам'ятати матір красивою.

Хвилювання перехопило подих. По боковій алеї, серед ще голих кущів та перших пролісків, весело крокували мої принцесси. Їх очі сяяли, а серця хотіли до мене, як і моє до них. Мої дві милі донечки, заради яких я ладна на все, навіть на цей, краючий моє серце, ВИБІР.

Простягую руки, ледь стримуючи сльози радості. В цей момент для мене, крім них, зник весь світ, і навіть той, хто вів моїх красунь за руки. Було не приємно бачити, як він стримує їх, наказуючи не бігти до мене назустріч, але все одно, його присутність стала лиш маленькою неприємністю на фоні величезної радості — мати змогу бачити, а за хвилини обійняти, приголубити моїх дочок!

Вони такі різні, не схожі ні на мене, ні на нього, але такі сяючі та вражаючі. Вродливі, стильні, безтурботні. Старша вже взулась у підбори, а молодша ще носила свій портфель з єдинорогом.

Не дивлячись на різницю у віці на цілих п'ять років, вони завжди були нерозлучними. Аби так було й далі, я наважилась навіть на ЦЕ. Вже давно я пообіцяла самій собі, що нізащо не дозволю їх розділити. Через це я стримувала себе, аби не бути ініціатором розлучення, хоч думки неодноразово тинялися моєю головою. Згідно із шлюбним договіром, якщо ініціатором розлучення буду я, то доведеться ділити майно і дітей. Тому я і терпіла. Шкода, що марно. Люцифер, бісів син, якось дізнався, як обіграти мене.