~4~

Прокинувся Ян ближче до обіду, з відчуттям сильного похмілля. Голова гуділа так що Ян не одразу зміг зрозуміти де він знаходиться, хто він такий і що сталося. Перша спроба піднятись на ноги виявилась невдалою, і він тяжко осів назад на ліжко. Затуманений погляд трохи прояснився і він помітив стакан з водою і таблетки від головного болю, на тумбочці біля ліжка. Навіть не задумуючись Ян вмить осушив стакан, запиваючи дві таблетки. Ефект був миттєвим, головний біль і відчуття похмілля відступили, ніби й не було їх, і на заміну прийшло розуміння того, що сталося минулої ночі.

Ян вмить підірвався на ноги, став ходити по кімнаті, зазираючи в усі кутки ніби Таня могла там сховатись. Та номер був пустий, окрім ліжка, шафи, і невеличкої тумбочки, біля ліжка, тут більше нічого не було. Ванна кімната теж була пуста. Озираючись довкола в пошуках якихось слідів Ян нічого не бачив, окрім свого одягу, хаотично розкиданого по підлозі.

— Клята відьма, – вилаявся Ян, з силою вдаривши кулаком по стіні, аж вм’ятина залишилась, – ну почекай, я ще до тебе доберусь!

Швидко вдягаючись Ян раптом звернув увагу на тумбочку, де стояв тепер пустий стакан, а під ним згорнутий аркуш паперу, який він не помітив раніше. Швидко схопив листок, розгорнув і прочитав невеличке послання, виведене акуратним почерком, що безсумнівно належав Тані.

«Вибач що все сталося саме так. Зараз я не можу пояснити всього, та знай в мене були вагомі причини, щоб вчинити саме так. Я знаю ти будеш мене шукати, але знайдеш тільки тоді коли настане час. Сподіваюсь при нашій наступній зустрічі ти зробиш правильний вибір.

Твоя Таня.»

— Правильний вибір?! – прошипів Ян, закипаючи від люті, – не сумнівайся, нехай тільки знову зустрінемось.

Ян ретельно оглянув увесь номер, в пошуках хоч якихось слідів відьми. Та невеличка кімната, з іще меншою ванною, виглядала стерильно чисто, і тільки зім’яте ліжко вибивалось з загальної картини чистоти і порядку, що панували в номері. Розпитування адміністратора готелю теж не дали результатів. Старий, лисуватий адміністратор, із окулярами з товстими лінзами твердив одне і теж :

— Я не бачив ніякої блондинки, ніхто не бронював номер, і ви вчора, в не надто тверезому стані, прийшли самі, оплатили номер готівкою, і більше ніхто не заходив і ніхто не виходив.

Адміністратор повторяв одне і те ж, неначе вивчив текст на пам'ять. Це було явною ознакою магічного втручання в його пам'ять. Допитувати адміністратора було марною справою, тож Ян покинув готель і скористався своїми магічними здібностями для пошуку втікачки. Придбавши у кіоску карту, Ян розгорнув її і прошепотів пошукове заклинання. Вже за кілька хвилин він знав точне місце перебування відьми.

Ян ненавидів відьом, вбивав усіх їх не задумуючись і поглинав їхню силу, щоб ставати сильнішим, і протистояти нечисті що заполонила світ. Для цієї війни Ян використовував усе що було йому доступне, різноманітні магічні артефакти, що відбирав у мертвих відьом, і магія, яку так намагався викорінити. Та в окремих випадках без магії просто не можна було обійтися, особливо коли доводилось битися з відьмами, достатньо сильними щоб спробувати дати йому відсіч. Серед відібраного у відьом були й магічні книги, по яких Ян вчився контролювати і розвивати свою магію, досягши в цьому чималого успіху.

Та цього разу магічні здібності підвели Яна. Він приїхав на місце, куди вказала карта, в пошуках відьми. Але ніякої відьми там не було, тільки пустир за заводом. Ще раз промовивши заклинання Ян отримав нові координати, і знову поспішив, поки відьма не втекла. Та й цього разу він нічого не знайшов, неначе хтось попереджав відьму про його наближення, і Таня встигала втекти.

Ця гонитва спочатку подобалась Яну. Відчуття переслідування, вистежування жертви, що нічого не підозрює, все це заводило Яна, дозволяло відчути себе живим. Та поступово марні перегони почали злити чаклуна. Він вистежував Таню, застосовував усі доступні йому способи, приховував свою присутність, підкрадався, і кожного разу був лише за крок від такої бажаної цілі.

Відьма завжди втікала прямо у нього з під носа. Не раз він заставав горнятко з іще гарячим чаєм, чи тарілку з теплою юшкою. Одного разу зумів підкрастись настільки близько що застав іще тепле ліжко, на якому ще якусь хвилину тому спала відьма. Та цього було недостатньо, всі зусилля Яна були марними, і відьма завжди тікала з усіх його пасток, залишаючи його ні з чим.

І це найбільше злило Яна. Як якась слабка непоказна відьма так легко могла тікати, ховатися від нього, Темного чаклуна, грози усього магічного світу, могутнього й непереможного. Хтось інший вже б давно здався, та Ян продовжував шукати, тепер це стало для нього справою принципу, нав’язливою ідеєю яку він ніяк не міг позбутися. При кожній згадці про відьму, що сміла посміятися з нього Ян закипав нестримною люттю, вгамувати яку вдавалося іншими відьмами, яких він зустрічав на шляху, під час своїх пошуків. Та цього було недостатньо, йому потрібна була конкретна відьма, і тільки прикінчивши її він зможе заспокоїтись.

Так пройшов майже рік. Гонка на виживання простої відьми і темного чаклуна все продовжувалася. І чергова мітка на спеціально зачаклованій, на пошук Тані, карті, привела Яна в карпатські гори. Тут, посеред лісу, непоказною стежинкою Ян вийшов до невеличкого дерев’яного будиночка, збудованого мабуть лісниками, або мисливцями. Ян нічого не чекав від цього будинку, майже змирившись із тим що й тут його чекає невдача. Думав навіть розвернутися і піти, продовживши пошуки. Та двері будинку самі відкрилися, і на вулицю вийшла Таня.