~3~

Після довгої ночі наступив ранок. Ян втомлений, після нічних пригод, залюбки б завалився спати, до самого вечора, а  то й до ранку. Та була ще одна справа, що вимагала негайного вирішення: двоє немовлят, що так і не стали жертвами відьом. Потрібно було повернути їх батькам, а їхні пошуки морока в яку чаклун не хотів вплутуватись. Та Яну пощастило він помітив, на руці одного з малюків, лікарняну бірку. Судячи з усього відьми поцупили малюків прямо з лікарні. А пологовий тут тільки один, в центрі міста.

Обережно, взявши зручніше два маленькі згортки, Ян зібрався віднести їх в лікарню, і вже розвернувся, коли його окликнув схвильований голос Макара.

— Почекай, а… ти куди?

— Поверну малюків в лікарню, – знизив плечима Ян, знову розвертаючись щоб іти.

— А мені що робити? – знову окликнув його Макар, швидко наздогнавши і став поруч. Виглядав парубок схвильовано і, водночас трохи божевільно.

— А ти іди додому, та забудь усе що бачив цієї ночі. – суворо відповів чаклун, невміло заколисуючи малюків, що почали прокидатись. Мить і обидва згортки залились дзвінким плачем, а Ян став інтенсивніше їх колисати, виглядаючи вкрай розгублено. Він міг з легкістю впоратись із дюжиною відьом, чи любою почварою, та зовсім не вмів поводитись з немовлятами.

— Але я хочу допомогти, – заперечно похитав головою Макар, забираючи малюків у Яна, і за хвилину вже заколисав їх. На здивований вираз, на обличчі Яна він відповів: – В мене великий досвід у цьому, часто доглядав  дітей двоюрідних сестер. Але я не про це. Я хочу допомогти в боротьбі з нечистю, відьмами, і всім тим іншим.

— Але ти не можеш мені допомогти, – безапеляційно заявив Ян, втомлено прислонившись до стіни. Був у нього вже колись напарник, і нічим хорошим це не закінчилося. Більше Ян такої помилки не хотів робити, тому промовив, дивлячись прямо в очі парубка, – ти будеш тільки заважати, плутатись під ногами, поки не помреш в пазурах якоїсь почвари.

— Але щось я можу зробити? – з надією в голосі тихо промовив Макар, сам розуміючи, що Ян правий. – Це через мене загинув Андрій і я не можу з цим так просто змиритись, і забути. Я хочу щоб більше ніхто не постраждав. Я не можу все залишити просто так, після того як мій друг віддав своє життя а я залишився жити.

— Ти правильно сказав, він помер, а ти залишився жити, – Ян говорив спокійно, намагаючись донести свої слова до Макара, – тож постарайся щоб смерть твого друга не була даремною. А решту залиш на мене.

— Ти крутий відьмак, борешся зі злом, вбиваєш відьом, рятуєш таких придурків як я, – промовив Макар, після хвилинного мовчання, пригортаючи до себе малюків, неначе хотів захистити їх від усього світу, – це те що  можеш зробити ти. Я не такий і чудово це розумію. Та все одно хочу допомогти.

— Ти можеш подбати про цих малих, і вже точно краще ніж я, – Ян підбадьорливо стис плече Макара. – Сходи в лікарню, знайди їхніх батьків. Це – те що можеш зробити ти! А боротися з нечистю це моя робота, і виконувати її можу тільки я. – Розвернувшись Ян швидко попрямував чим далі від Макар, поки той знову не став нав’язувати свою допомогу.

Довгий і важкий тиждень купальських свят закінчився. Це в людей прийнято святкувати один день, а різноманітна нечисть, і відьми цілий тиждень бешкетують, вилізши зі своїх нір. Нападають на різноманітних дурників, що вірячи в казочки лазять по лісах, самі ідучи в лапи нечисті. А у відьом це час найбільшої активності, коли їхні ритуали виходять в рази сильнішими ніж зазвичай. Та, на щастя, цей клятий тиждень закінчився, і Ян зміг видихнути з полегшенням. Ян звісно могутній чаклун, та не всесильний, і майже безкінечні битви з різними потворами, і відьмами, що ризикнули трапитись на його шляху, сильно втомили. Добре хоч Макар виявився парубком розумним, і тверезо оцінивши свої сили відмовився від раптового пориву геройствувати, а зосередився на допомозі немовлятам. Хоч на одну проблему в Яна стало менше.

Зайшовши в нічний бар Ян мав лише одне бажання, напитися і розслабитись. Інші відвідувачі бару кидали на його кремезну постать насторожені погляди, та Яну було байдуже, давно вже звик не звертати на таке уваги. Чоловік примостився в кутку, за барною стійкою, і замовивши одразу пляшку горілки, став напиватись, закусуючи солоними горішками. Ян полюбляв подібні заклади, де можна просто розслабитись, і спробувати забутись. І атмосфера підходяща, напівтемрява, цегляні стіни, що зроду ніхто ніколи не білив, та прості дерев’яні меблі.

 Після п’ятої чарки до Яна підсіла чорноволоса дівчина, з великим бюстом, обтягнутим вузькою чорною сукнею.

— Привіт красунчику, сумуєш? Може я складу тобі компанію? – солодко протягнула красуня, поклавши руку Яну на коліно.

— Дякую обійдуся, – сухо відповів він, перехиляючи чергову чарку.

— Ну чого ти так одразу, навіть не знаєш від чого відмовляєшся, – не відставала брюнетка, погладжуючи ногу Яна, поступово піднімаючись все вище.

— Послухай мене уважно, – грізно промовив Ян прямо в обличчя дівчини, схопивши її за зап’ястя, – такі хвойди як ти мене не цікавлять, тож якщо не заберешся звідси я зламаю тобі руку. Все зрозуміла, чи пояснити більш популярно? – Ян просто хотів спокійно провести вечір, і компанія дешевої повії, ще й такої настирної, була зайвою.

— Придурок, – викрикнула брюнетка, висмикуючи руку, схопивши сумочку швидко кудись задріботіла, на своїх високих підборах. На що Ян тільки посміхнувся, приготувавшись перехилити чергову чарку.