Вибір Архонта

Високий, коротко стрижений чоловік років сорока сидів за столом, перед ним повільно парувало горнятко з кавою, та він не звертав на нього увагу. Його голова була сперта на руки, які впирались ліктями у стіл. Повільно стукав старомодний годинник відраховуючи секунди, а той усе сидів. І от коли годиник відрахував кілька хвилин, невідомий чоловік наче вийшов зі свого заціпеніння і пробурмотів: 
“До біса їх усіх, я вже й так давно усе вирішив”. 
Чоловік втомлено піднявся, пройшовся у центр кімнати, витягнув з кишені якусь річ, подивився на неї — це був тонкий браслет, на якому майстерно була вигравійована зоряна мапа. Чоловік провів пальцями по сузір’ях, знайшов сузір’я Оріона, натиснув його. Пролунав сигнал, а тоді мелодійний голос промовив:
— До запису готовий. Вкажіть код.
— Кассіопея, – пробурмотів чоловік.
Браслет коротко пікнув:
— Голос не розпізнано. Повторіть, будь ласка, іще.
— Кассіопея, – уже голосніше та чіткіше промовив чоловік.
— Голос відскановано, ідентифікація, розпізнання. З поверненням, Архонте. Чим можу бути корисною?
— Кассіопея, ти готова записати моє останнє послання?
— Значить, ви уже усе вирішили? – умелодійному голосі Кассіопеї пролунав сум. – Невже ви підете проти волі ради Архонтів? А про Люсію ви подумали? Сер, я розумію, що їхнє рішення жахливе, але як ШІ-асистент Архонта я маю доступ до данних, на яких вони базувалися, та вважаю його оптимальним і таким, яке дає хоч шанс…
— Касі, я знаю, — спокійно промовив Архонт, — але це мій вибір, мій гріх і моя відповідальність. Ти ж знаєш, я не можу інакше.
Він підійшов до столу та поставив браслет на нього. Тоді надпив трошки кави, подумав, що якщо його перехоплять швидше, ніж він втілить свій план у життя, то це буде його останнє горнятко кави з плантацій Нью-Колумбії. Сумно усміхнувся і прошепотів: “А як не перехоплять навіть, то це буде одне з останніх”.
Архонт відійшов у центр кімнати, тоді протер руками обличчя, кілька разів стис та розстиснув кулаки,  і владним голосом, у якому забриніли сталеві нотки, почав:
— Кассіопея, почати запис. Запис у форматі відео. Код секретності А4. Відкриття через мінімум через 400 років. Мітка нового власника – відсутня.
Він знову зітхнув, подумав, чи можна було інакше. Тоді переконався, що запис іде, і почав:
— Вітання тобі, хто б ти не був. На час, коли ти отримаєш змогу побачити моє послання, мене вже давно не буде в цьому світі. Не знаю, чи ти зрозумієш стандартну терранську, але щиро на це сподіваюся, - тут чоловік слабо посміхнувся, - Мене звати Іван, або Айван стандартною мовою. Я — архонт Терранської Співдружності, один із двадцяти п’яти вищих ієрархів, що мають керувати нашою цивілізацією та вести людство до процвітання в космосі. Також саме на нас лежить уся відповідальність за ті хибні вибори, які ми можемо зробити. І це — моя сповідь про мій гріх.
Айван перевів подих, тоді зітхнув і продовжив:
— Зараз рік 3347 за стандартним календарем Співдружності. Ми знали, що не одні в космосі, але сподівалися, що знайдена нами цивілізація перебуватиме на такому етапі розвитку, коли відкриття одних іншими сприйметься хоча б із розумінням: двом цивілізаціям краще бути союзниками, а не йти на конфронтацію. Кілька разів до того ми знаходили сліди цивілізацій, знищених у галактичних війнах, тож готувалися до оборони, але вперто продовжували шукати братів по розуму. І от, близько десяти років тому, ми їх знайшли. Четвертий експедиційний флот адмірала Нейтана вступив у перший контакт. Ми дізналися про це, коли отримали сигнал біди з гіпермаяка на місці, де було знищено розвідувальний загін. Нас там уже чекали люди.
Архонт зітхнув, протер обличчя й продовжив:
— Ззовні вони абсолютно схожі на нас, але мислять зовсім інакше. Ми намагалися домовитися, але вони спокійно заявили: оскільки ми не діти Великого Розлому, що б це не означало, усі ми маємо бути знищені. Проте їх верховний лідер, згідно з традицією, дав нам десять років на підготовку до великої війни. Після цього вони повернулися на свою територію.
Айван підійшов до столу, випив кави, спробував зібратися з думками. Десь глибоко виникла думка: ти не пишеш звіт Раді Архонтів, ти лишаєш свій останній виступ невідомо кому. Тож кажи як є. Він повернувся до центру кімнати:
— За цей час вони прилітали тричі й тричі забирали кількох наших дипломатів, які намагалися налагодити з ними контакт. І тричі нам приносили звістку: війна на знищення неминуча. За їхніми показниками, вони випереджають нас у розвитку приблизно на 400–600 років. Наші симуляції так і не дали точного прогнозу, але й це не мало значення. Ми посилено готувалися до війни, знищили не одну систему і навіть кілька зір, випробовуючи зброю на полігонах на краю Співдружності. Хай пробачать нас місцеві колоністи, але вибору не було. І все ж наші розрахунки показували: шансів на перемогу немає. Навіть за найоптимістичнішими прогнозами шанс виживання людства — лише 2%, і то десь у глибині космосу чи на астероїдах. Сумні рештки цивілізації, яка швидше за все не витримає розриву із метрополією.
Він перевів подих, тоді підійшов до столу й відпив кави. 
Перед очима архонта промайнули ті десять років, коли в абсолютній таємниці від більшості населення Співдружності вони працювали, як прокляті, вижимали всі сили із вчених, ШІ, усіх кого могли, намагаючись врятувати людство — і зазнали поразки. Айван вилаявся й продовжив:
— Ми відправили кілька десятків ковчегів-колонізаторів у сусідні галактики, але чи виживе там хоч хтось — невідомо. Ми фактично збрехали колоністам, відправивши їх у подорож в один кінець. Хай простть нас ці люди які думають, що летять в інший спіральний рукав нашої галактики. Та це було необхідно, хоча й не врятує людство тут. Наші найкращі уми, посвячені в ситуацію, шукали будь-який вихід. Ми використовували всі можливості — штучний інтелект, людей, кіборгів — щоб знайти спосіб урятуватися. Але ми не впоралися з цим завданням. Перед лицем повного екстермінатуса ми випустили джина з пляшки. В хід пішли навіть найбожевільніші теорії.
Айван знову перевів подмх, тоді затих мобви думаючи, чи варто йому говорити чи ні далі, але за кілька секунд продовжив хриплим голосом:
- Кілька місяців тому Архонти Ву та Родрігес запропонували план: якщо ми не можемо врятувати все людство, то врятуємо його колиску — Терру. Навіть якщо ціною стане знищення всього, що людство створило в космосі за останнє тисячоліття. Дослідження закриття гіперпростору навколо зоряної системи колись визнали занадто небезпечним, адже хвиля гіпершторму, що виникне, знищить усі кораблі в радіусі 10 000 світлових років. Але вибору вже не було. 
Архонт мало не сплюнув на підлогу, тоді зупинився, й криво посміхнувся.
- Ми винесли це на голосування. 24 голоси з 25 — "за". 
Тут він зробив паузу, згадав крики, бійку та суворий вердикт Верховного Архонта, який майже кричав:
— Айване, якщо ти не згоден, це твій вибір. Рада проголосувала. Навіть твоя Люсія — за. Ми розуміємо, що це фактично геноцид. Але вибору немає. Ти підеш під варту без доступу до зв'язку, аби не накоїв дурниць. Розійтися. Рішення ухвалено! Охорона! Вивести його. Інші, до роботи.
Айван вктроре зіхнув, тоді продовжив:
— Я, як єдиний, хто не згідний із цією пропозицією, зараз перебуваю в ув’язненні, - вір розвів руками, й зробив кілька кроків по кімнаті,  тоді похитав головою, - Але мало хто знає, що перед тим злощасним голосуванням я встиг відправити сигнал адміралу третього ударного флоту, який відповідає за випробування нової зброї, яку ми приготували для наших ворогів. Ми з ним давні друзі іще із академії, багато років служили разом на флоті. Не раз обговорювали, що в нас є один шанс, так крихітний, так мізерний, майже нереальний. Та, є ж!
Чоловік відпив кави, тоді переві подих, продовжив. 
-Ми дійшли думки, що наша Рада  не наважиться на на цей план, занадто ризиковано, та занадто мало в процентах, що це спрацює.  Та якщо цей шанс є, то ми готові на це. 
Кассіопея втрутилась, пеебивши Архонта.
-Пане...
Той підняв руку догоги, й ШІ-асистентка замовкла.
-Мені вже все одно. За 10 днів за наказом Ради, серією контрольованих вибухів в гіпепросторі  закриють гіперпростір біля Землі — невідомо на скільки, вчені вважають, що десь на тисячу років. Дістатись туди можна буде тільки звичайними субсвітловими двигунами, що навіть у третьому тисячолітті звучить як фантастика. Наївні, ресурсів Землі не вистачить, аби зробити такий скачок, щоб потім відбитись від ворогів, та й шанс, що нас потім не будуть шукати - мізерний. Ми б на їх місці шукали метрополію, то чому за нас мають забути за тисячу років? 
Почувся якийсь шум, Архонт швидко додав:
-Я очікую, що зараз, після цього мого запису, мене звільнять, і я разом із третім флотом полечу до наших благородних, — тут він мало не сплюнув, — ворогів, які дали нам ці 10 років. Третій флот нас підтримав. Ми маємо прототипи гіперпросторових бомб, найновіші торпеди, зброю, яка може викликати колапс у зорях. Приблизну мапу систем наших противників ми маємо — вони самі нам її надали. Ми все продумали та розрахували: навіть якщо наші кораблі будуть знищуватись при виході з гіперпростору в системах наших ворогів, ми викличемо там гіпершторми, які заблокують і їхні системи.
Айван знову потер обличчя, відігнав втому, яка, здавалося, навалилася на нього страшним тягарем:
— Так, я знаю, що те, що я задумав, — це також геноцид. Можливо, й більший, ніж той, який задумала наша рада Архонтів, але я вважаю, що, на відміну від них, я дам людству шанс. Вони хочуть закритися на Землі на тисячу років, а що далі? Я знову повторю, що це пастка, - він почав жестикувати, так ніби був перед радою, й робив іще один виступ,- Ми деградуємо без зоряних систем. Людстов уже давно цивілізація не планетарна, а майже галактична. А вони цього не бачать — засліплені страхом. Я не знаю, чи в мене щось вийде. Але я сподіваюся, що якщо хтось буде бачити це повідомлення, то я все ж таки зумів завдати нашим противникам такої шкоди, що вони все ж не знищили людство. Я не знаю, чи буде Земля відкрита, чи й далі схована, як воно буде у вас, але я наперед прошу у вас, людей майбутнього, пробачення за те, що ми, Архонти, не придумали нічого кращого. Це мій гріх. І я готовий його на себе взяти. Третій флот також готовий на цю жертву. Як Архонт я буду летіти на флагмані, що це моя ідея, і я готовий нести відповідальність за свої вчинки, навіть якщо вони закінчаться моєю загибеллю. 
Айван перевів подих, тоді стис кулаки, й владним голосом, наче віддав наказ продовжив:
-Люди майбутнього, які б ви не були, і ким ви б не були, у вкладенні я додав вам координати систем наших противників. Також тут буде ще архів Архонтів про деякі наші проєкти розвідувальних кораблів та технології. Боюсь, після виникнення гіперштормів у галактиці розпочнуться Нові Темні Віки. А Земля — хай вариться у власному его. Я вас прошу перевірити, що в цих системах. І якщо побачите, що я недоробив свою роботу — я сподіваюсь, ви розумієте, який вибір маєте зробити, як би це не йшло врозріз із людяністю.
На цьому все. Прощайте. Я Архонт Айван, і це мій вибір. Касі! зупинити запис.
Чоловік почув, що двері прочинились, й повернувся, аби побачити хто увійшов. 
Їх було троє: двоє у штурмовій броні абордажників із міткою старовиного пістоля на грудях, символа 3-го флоту та тендітна жінка у легкому сарафані, який не приховував, що вона вагітна. Жінка слабо посміхнулася.
— І все ж ти наважився, Айві… — підійшла до нього, пригорнулася, обняла. — А що я маю сказати нашому малюку про його батька?
— Правду, Люсіє, — Айван зітхнув, обняв її у відповідь. — І про нас, і про Раду. Але це мій вибір як Архонта. Живи. Мрій. Будь щаслива. І будь хорошим Архонтом, тут на Землі. Отак моя кохана, я йду в останню путь. Хочеш, можеш й забути мене, і вважати зрадником. Монстром. Та тільки не забудь.
Відсторонився від неї, й сумно посміхнувся, побачивши, що по щоках Люсії покотилися сльози. Махнув абордажникам:
— Джентльмени, дорога до пекла чекає. Ходімо…