Глава вісімнадцята: Крапки над "i "

 Настала ніч , ліхтарик телефону просвічував через суцільну темінь ночі і білизну снігопаду. Паром з рота Маша Нерест старалася зігріти промерзши пальці продовжуючи йти . Смуга світла вихоплювала ледь помітну в снігу i темряві скульптуру піонера , з половиною обличчя . Підійшовши по блище , Маша роздивилася скульптуру. Стара , пошарпана, вся розмалювана не зрозумілими графiтi . Піднята права рука , залишилася з одним середнім пальцем, показуючим не самий пристойний жест жителям сусідніх багатоповерхівок. 
 Дівчина звірилася з повідомленням. Від нього треба було заглибитися в хащі. Грузнучи в снігу, відсовуючи гiлля ,яке в поривах вiтру так i норовило вибити очі чи хоча б подряпати обличчя, Маша Нерест дісталася поваленого дерева. Крадійкувато озираючись по боках, дівчина підійшла до дерева. Засунув руку в трухлявий стовбур  , вона пошаруділа там, і посміхнулася намацав пакунок. 

Вийнявши чорний , обмотаний скотчем пакунок, в якому намацала продовгуваті предмети, дівчина дістала ніж. Надрізав "посилку", залишену баригою, вона дістала набій "Люгер". Той, яким стріляв її  Че Зет. 
 

 Місцем ночовки Маші Нерест було одне з місць , де якраз спати по ночах не звикли. Під акомпанемент риплячих ліжок, вздодів , ахів і охів, дівчина першим ділом взялася зарядити зброю. Діставши з кишень два запасних магазини, i витягнувши з пістолетів, вона сіла на стілець, і стала по одному брати набiй з пакунка, і вставляти  в обойму. Маша десь чула що після стрільби зброю взагалі-то чистити треба, але як це робиться вона не знала, а лізти побоювалася. 
 Після того як зброя була готова , Маша прийняла душ. Залізши в ліжко , підсунувши стілець зі зброєю по блище, вона закуталася в ковдру, i не зважаючи на гамір , заснула. 

 Ранковим будильником для Маші Нерест послужив різкий біль в простреленому боку. Корчачись , вигинаючись в судомах, зціпивши зуби, дівчина дісталася до пакунка з рятівними пігулками. Трясучимися руками, розсипаючи таблетки по ліжку, дівчина насипала жменю препаратів, і відправила їх до рота. Ковтнувши , вона закрила очі. Через деякий час, коли пігулки подіяли, Маша підводячись сказала сама до себе: 
- Добрий ранок, нічого не скажеш. 
 У двері вже стукали зі словами: 
- Час вичерпано, пора звільняти номер!
- Зараз встаю - прокричала дівчина. 

 Після того як Маша звільнила приміщення , вона зайшла в місцеве кафе. Кусок в горло не ліз , а од від кави вона не відмовилася, обтрушуючи сніг з курточки при входi. Замовивши подвійне  експрессо ( подумки попросив пробачення у свого серця за таке навантаження) , дочекавшись замовлення , дістаючи телефонну книгу з номерами, зробив ковток , почала обзвон. 
 Як i думала Маша Нерест , таких  компаній було не те що не багато, а монополістом в цьому секторi їх бізнесу була компанія "Афродіта".  Вони забезпечували "відпочинок" на найвищому рівні. Дізнавшись адресу закладу , дівчина направилася туди. Маючи два залізних аргументи на поясі , вона не сумнівалася що їй дадуть всю необхідну інформацію...

 В котре дівчина жалкувала що не здала на водійське посвідчення. Поки вона плелася в заторах, з пересадками , минуло декілька годин, i Маша відразу зрозуміла що запізнилася. Стовп диму було видно з далеку . Зайшовши за ріг Маша побачила натовп, який щільним кільцем оточив офісне приміщення. Протиснувшись трохи в натовпі, Маша побачила червону пожежну машину, з якої направлявся струмінь води на другий поверх. 
- А що тут сталося? - запитала вона в жіночки , яка була одягнута явно не по погоді. На домашній халат було накинуто по верх куртку. 
- Кажуть газ рвонув, але брешуть. Який там газ, в мене у квартирі , прямо у дворі цієї будівлі, меблі вiд вибуху затряслися...
 I в цей момент чиясь рука лягла на плече. Маша відскочила , потягнувшись до пістолета. Але чиїсь руки підтягнули її , i міцно притисли до тіла. Рідний, знайомий голос прошепотів на вухо: 
- Маша спокійно. Це я , Арнольд. Все добре. 

 Маша підняла голову , i посміхнулася побачивши рідне лице. Змiрявши його очима , його чорне пальто , шкіряний картуз з закритими вухами, зітхнувши сказала: 
- Знову вирядився як мій дідусь. 
- Термінаторам слова не давали. - беззлобно огризнувся вiн. 
- Ходімо - Арнольд обняв Машу  , і повів до свого авто - Тут тобі робити нічого. 
- Але зачекай - дівчина скинула його руку з плеча.- Мені треба знайти одну людину...
- Світлана Олександрівна Старкова. Прізвисько "Стелла" . Вона обслуговувала генерала Сову. Був в неї постійним клієнтом...
- А як ти  її знайшов? 
- Ну а чим я займався по твоєму всі ці дні? 
- Бухав - чесно відповіла Маша. 

- А користі з того? Одне похмілля чого варте. Добре , поїхали. На нас в дома Стеллочка чекає. Хай тобі повторить ,те що мені сказала. 

 Підійшовши до авто Арнольд  галантно відкрив дверцята перед дівчиною . Коли вони поїхали , вона запитала: 
- А що вона сказала ? 
- Що ніякого архіву не брала. "Покоївкою" своє відпрацювала, i звалила...
- Бреше!!!- вигукнула Маша Нерест. 
- Цікаво - протягнув Арнольд Лахновський - Тобто ти їй не віриш? 
- А чому я їй маю вiрити? Я її навіть не знаю.
- Зате свого Круга...- водій зробив паузу, очікуючи на реакцію, сподіваючись на фразу з розряду "вiн такий же мiй, як і твій". Але її не послідувало. Коли пауза затягнулася продовжив думку - якого прекрасно знаєш, розумієш що від нього нічого доброго не слід чекати. Про те ти йому все одно віриш. 
- А чому ти цій Стелочкі повірив? 

- А з чого ти взяла , що я їй повірив? Хоча скажу на перед, в мене на це були причини. Але я вважаю що її , разом з Кругом, треба здати слідаку... чорт, як там його , забув.
- Мартиненко.
-  Точно. Врешті - решт пошук архіву, це його геморой. Хай він і париться, коле хто з цієї парочки його стягнув. 
- А хто вирішить мої проблеми? 
- В бардачок заглянь. - велів Арнольд Лахновський. 
 З бардачка Маша дістала два документи . Внутрішній і закордонні паспорти. 
- Тобто я тепер Таран. - прочитав прізвище , сказала дівчина. 
- Дівоче прізвище твоєї матері тобі більше пасує. 
- Ой ой ой . А фотки якi. - вона прямо скривилася - Ти ще гіршу знайти не міг? 
- Слухай Машо, я так дивлюся тебе розбалував! Оформляєш тобі справжні документи, домовляєшся аби в паспортному столі отупіли, i не зрозуміли що Нерест i Таран це одна і та ж людина. А тобі то прізвище не подобається, то фотка тобі не така. 
- Не сердись, дідусю.
- Слухай внученько - ти в мене зараз пішки потопаєш! Погодка якраз для пішої провулки. Заметіль , вітерець...
- Добре , добре. Ти великий молодець. Тільки не бурчи , як дід старий. 
 Арнольда прямо і підбивало додати щось , але на щастя Маші вони приїхали до КПП перед їх домом.