Глава п'ятнадцята: Різка парочка

 Анастасія Вікторівна Качан сиділа на лавці і раділа. Радiла за своїх двох онуків , таких же рудоволосих, i таких же бешкетники як вона сама колись була. Надя i Василь весело бігали по парку, радіючи що наближаючись зима , не думано не гадано , змінилася справжнім літом. Сонячним, спекотним , днем. I тільки чорна земля, i абсолютно голі дерева , зрадницькі видавали наближення холодiв. 
 Якщо за онуків жінка щира радiла, то за себе ні. Навіть не бувши метеочутливою людиною, i слідкуючи за своїм здоров'ям ( на стільки , що їй без найменших лестощів законний десяток років скидали) , вона себе відчувала відверто кепсько. Та  як тут голова не розболиться, і  тиск не скаконе , коли до обіду ледь чи не всі пори року змінилися. 
 До всього зап'ясток правої руки починав нити. Давалася в знаки давня , часів студентської молодости, тенісна травма. Але з полону думок її вивела дівиця, яка нахабно всілася до неї на лавку. Одягнута як фанатка Цоя ( був в Анастасії Вікторівни  грішок по молодості, впізнала вона собі подібну) , ця нахаба в сонцезахисних окулярах штовхнула її чоботом в ногу. 

- Та що ви собі дозволяєте? Охорона!!!- закричала в запалi жінка. 
- Маша Нерест - представилася нахаба. 
- "Скажена Маша"? 
 Кивок у відповідь , зі словами:
- Зупинiть охорону. 
- Все нормально - відмахнулася вона від двох чоловіків в костюмах. - Повертайтеся. 
  Охоронці відійшли. 
- Телефонуйте своєму чоловікові. До нього питання в мене є. 
- А якщо ні? - протест , чисто з впертості, сам собою злетів з вуст. 
 Маша поклала на коліно якийсь згорток. Засунувши туди руку, дівчина витягнула, не надто показуючи, зброю. 

- Знаєте що це? - запитала співрозмовниця. 
- Пістолет - відповіла Анастасія Вікторівна Качан. 
- Не просто пістолет. А пістолет, який здатний вести автоматичний вогонь. Як в автомата - уточнила дівчина - Як що вам відомо про моє прізвисько "Скажена Маша", то ви маєте знати за які гріхи мене так прозвали. 
 Кивок у відповідь. 
- Суд мені не світе - вела далi вона - Мене так і так пристрелять при затриманні. То ж трупом більше - Маша навела зброю в чорному пакетi на онуків, і повела стволом з одного на другого - двома дітлахами менше, мені фіолетово. 

 Старий , пильний гараж. Місце останнього притулку їх "Жигулів" , першої машини сімейства Качан, залишеної ще від батька Сергія Вікторовича, і безлічі інших речей, яким  навіть на дачі застосування не знайшлося, але яких позбутися шкода .Та і сам гараж, щедро наповнений пилом, запахом ржавіючого металу і гниючих ганчірок , повністю підходив під цю категорій. Але позбутися було шкода. Яка не яка , а сімейна реліквія. 
 Саме тут Маша Нерест наказала призначити термінову зустріч.  Після того як вимога була виконана, дівчина дозволила охоронi забрати дітей, але сама Анастасія Вiкторiвна була змушена лишитися. 
- Як гарант того, що зустріч відбудеться. - пояснила свої дії Маша. 
 Зараз , лежачи зі зв'язаними за спиною руками, в тьмяному світлі лампочки, жінка спостерігала як "Скажена Маша" обмотує їй ноги завалявшоюся тут з давніх часів ізострічкою. Коли дівчина закінчила, відкушуючи зубами шматок, Анастасія Вiкторiвна прокричала: 
- Зачекай!!!
- Чого? 
- Ти ж жінка. 
- Тонко підмічено.
- Не вже ти б в дітей стріляла? 
 Замість відповіді, Маша дістала пакунок, покладений нею на переднє сидіння. Діставши з пакету пістолет , дівчина витягнула обойму. Абсолютно порожню обойму, без жодного набою. Відвівши верх зброї на зад, продемонструвала порожнечу ствола. Після чого заклеїла заручниці рота. 

  Через годину природа знову почала змінюватися . Тепло i світло розчинилися в важких , грозових хмарах . Під гуркіт , поки що далекого , грому до гаража під'їхало два авто. Чорний позашляховик i волга. З Позашляховика вийшли четверо чоловіків. Всі в однакових костюмах , сонцезахисних окулярах , на ходу дістаючи пістолети. Дорога до гаража проходила мимо пожежного щита, поруч з яким знаходився контейнер . Старий, облізлий, колись бувший червоного колюру. Підійшли до гаража. Один встав з лівого боку дверей, взявшись за ручку приготувався впускати своїх товаришів. Цього моменту i чекала Маша Нерест. 
 Ховаючись в контейнери, вона однією довгою чергою скосила охоронців. Кинувши розряджений пістолет, вихопила запасний, i накрила автоматичним вогнем водія. 
-З машини!- скомандувала Маша - А то зараз її в решето перетворю! 
 Сергій Вікторович Качан , в наглухо застебнутому пальто, вийшов під дрібні каплі почінавшогося дощу.

- Зброю! - послідувала наступна команда .

- Не ношу. Мені ні до...- почав було Сергій Вікторович, але куля влучивша в праву руку перебила його. Притиснувшись до автомобіля чоловік простогнав: 

- Та що ж ви за парочка така різка! Ледь що не по вашому, відразу шмаляєте! I все в праву руку! Чого доброго ампутують! 

- Зброю!- повторила наказ дівчина, не роздумуючи над сенсом сказаного. 

- Зараз. - проричав поранений, лівою рукою, обережно трьома пальцями дістаючи ПМ , з правої кишені. Після того як він поклав зброю на дах авто, послідувала наступна команда. 

- В гараж. 

 Тьмяне світло лампи , освітлювало старі жигулі, і зв'язану жінку на заднім сидінні. Побачивши свого чоловіка  Анастасія Вікторівна почала сіпатися, намагаючись встати. 

- Стiй! - пролунало по заду Сергія Вікторовича. 

 Маша дістала з кишені викидного ножа . Нажав на кнопку розкрила лезо, і поклала його на капот. 

- Розв'яжи свою, хай вас перев'яже. 

 Після того як Анастасія Качан була звільнена , і стягнула з чоловіка верх одягу, Маша була не приховано здивована , побачивши перев'язану рану, біля своєї. 

- Твій Арнольдик. На пам'ять лишив...

В день освідчення Арнольда Лахновського. 

 Сергій Вікторович Качан сидів за столом , в будинку в приватному секторі. Все в кімнаті , стіни, стеля, підлога, були обклеєні целофаном. З меблів були лише стіл , і два стільці. На іншому стільці , як завжди в тіні, сидів Чекіст. Сьогодні він тут чекав на того, кого в принципi в цій будівлі не могло бути - Арнольд Лахновський . Чоловік зі світлою головою, якому що правда гормони в голову вдарили.