Глава п'ята: Зустріч колишніх

 - Я уже підіймаюся! Годі тобі кіпішувати! Та ось я, мимо другого поверху проїжджаю. Зараз прийду, все і обговоримо - Маша зі злістю кинула трубку в сумочку, і сама до себе сказала - Не дивно що в цієї істерички хлопця не має. 

 Маша вийшла з ліфта. Як тільки підійшла до свого кабінету, Оля підбігла до неї. 

- День тільки розпочався, а вже дзвінками завалили. Слухай, ти де пропадала то ?

- В лікарні.

- "Бандитська куля"- з іронією прокоментувала секретарка. 

- Скоріше полiцейська. 

- Ну і жарти в тебе! 

- Як би ж - відповіла Маша, вставляючи ключ в замок. 

- Слухай подруго, а що в тебе з нареченим? - не вгамовувалася Оля - Я йому телефонувала сьогодні, він мене знову  послав...

- Ну ти звісно знайшла час!- сказала на це шефиня, відчиняючи двері - Давай проходь. Розберемося з робочим завалом, потім про особисте потеревенимо.

 Маша Нерест вертілася як білка в м'ясорубці. Призначення сеансів, прийом клієнтів, по традиції парочка "З Ж Б" звалилися як сніг на голову. Але найбільше неприємно здивувала Наталія Семенівна. 

Її  шлюб буквально тріщав по швах. Там був повний букет. Починаючи від неприкритих зрад, закінчуючи "Та я для нього просто меблі! Він на мене уваги взагалі не звертає !". Вона щиро вважала що якщо затягне свого чоловіка, доволі вперту особу треба сказати, на сеанс то цим відразу вирішить всі свої проблеми. От махне зараз чарівною палицею і все, знову щасливі, закохані як в молодости. I що буквально добило Машу - вона щиро здивувалася, що це не так. Що виявляється одним сеансом не обмежишся, що потрібен час, комплекс заходiв.  

- Наче дорослі люди, а як малі дiти - сказала сама до себе психолог, зберігаючи нові нотатки в себе в ноутбуку. 

 Час вже підходив до вечора.  За всіма справами вона залишилася без обіду, про що шлунок доволі вже сердито став нагадувати. Вирішила зробити перерву на каву, з парою бутербродів, бо до кінця дня було ще далеко, Маша увімкнула гучний зв'язок з секретаркою. З телефону донеслося:

- Пане, Маша Нерест сьогодні не приймає.

- Оля, хто там?

- Денис Маглов . - прорапортувала секретарка, апетит миттю зник - Хоче до вас потрапити, але я пояснюю що...

- Впусти. 

- Але ж в нас...

- Впусти. 

- Вам видніше. 

 В кабінет зайшов чоловік в діловому костюмі.

- Ну і на що ця вистава? 

- Не розумію?

- Та ти сідай. Чого стояти? - поки гість заходив, Маша довела свою думку до кінця - Махнув би ксивою гебешною? 

- В тебе там народу, як до травматолога після ожеледиці. 

- Ну так і що? Слухай сідай, не виси над душею. Чи ти в себе в конторі сидіти розучився? Тепер лише саджаєш. - Маша Нерест буквально розреготалася. 

 Денис Маглов підійшов, обійшов стіл, по господарські відсунув записник дівчини, всівся прямо на стіл, взявши  її за підборіддя,  підняв голову. Подивившись прямо в очі, прошепотів:

- Та ти обдовбана. В те ж зіниці, як п'ятикопійчані монети. 

- Я на знеболюючих. 

- Порозказуй. Добре, я піду. 

- А чого приходив? 

- Треба тобі дещо розповісти, але ти не втому стані ...

- Та зовсім. 

- Я тебе наберу через три години. Якщо звільнися, поговоримо. А ні, так завтра, перед роботою.

 Весь подальший день Маша Нерест не могла зосередитися на роботi.  На автоматi допрацювала день, на щастя не втративши жодного клієнта, вона викликала собі авто. Сіла в машину, і тут же прихопив бік. 

- Куди їхати?- запитав водій. 

- Мінералка є? - запитала Маша, дістаючи таблетки, які завчасно пересипала в пачку з під ношпи. 

- Ех доню, доню - пробурчав чоловік рокiв п'ятдесяти, подаючи пляшку. - Садите ви шлунки з молоду. 

 Пасажирка лише знизала плечима. 

- Ми до дев'ятої по адресі встигнемо? - долаючи біль запитала дівчина, подаючи аркуш з блокноту. 

 Водій подивився, почесав потилицю і сказав : 

- Ну якщо дворами ...

 Маша зрозуміла натяк, і сказала з заднього сидіння:

- Два лічильники заплачу. Дуже треба. 

- Тоді ковтай пілюлю, і пристебнися. 

 Маша Нерест дивилася з вікна авто, на освітлений павільйон одного ресторану біля Дніпра. Абагейл Ван Вуйц була як на долоні. Вона сиділа, весело щось обговорюючи з вже знайомим Маші чоловіком в костюмі, попиваючи каву з тістечком. Він сидів спиною, обличчя було не видно, але вона не сумнівалася хто це. 

- Твій з коханкою?- запитав таксист, перехопивши погляд пасажирки. 

- З колишньою. - відповіла Маша, не став вдаватися в подробиці. 

- I що ти робитимеш? 

- Вдома поговорю. 

- Дивовижна витримка. Я б уже на твоєму місці...

- Що? Ну вийду я, поскандалю. Що з  того користi ? Я просто виставлю себе закінченою істеричкою. - пасажирка дістала ще один аркуш - Відвези по цій адресі. Тільки почекайте, поки я речі зберу. Я свій паспорт, як заклад лишу...

- Не треба. Вірю я тобі. Ти того, правильно робиш що  з'їжджаєш... - далі співчутливий таксист, під акомпанемент почавшогося дощу,  зайшовся промовою про різного роду "козлів", "мудаків" на яких взагалі не треба марнувати життя. Про те, що вона молода, гарна. Знайде вона собі гідного чоловіка, і буде в неї все добре. 

 Маша Нерест слухала його, дивлячись в вікно, в затягнуте важкими хмарами небо,  розмитому від вже набравшогося силу дощу обрису великого міста, і не вірила доброму таксисту. Майбутнє їй  бачилося як обриси за вікном. Розмитим і похмурим.